Японська казка "Хлопчик, що малює котів"
Ця чудова японська казка в 1898 році була перекладена англійською мовою Лафкадіо Хірном, грецьким журналістом і пристрасним любителем пригод, відомим в Японії під ім'ям Коїзумі Якумо. Довгі роки життя Хірн провів у Країні Вранішнього Сонця, збираючи японські народні легенди та казки, які потім видав в Америці та Європі.
Давним-давно в одному японському гірському селі жила багатодітна селянська сім'я. Вона була дуже бідною, і як тільки діти трохи підросли, вони стали нарівні з батьками вирощувати рис. Молодший син, Камі, був малий і слабкий, тому не міг працювати в полі. Натомість він був тямущим, і батьки вирішили, що хлопчик неодмінно має стати ченцем. Вони відвезли його в монастир і попросили настоятеля прийняти їх сина на навчання і виховання. священних книг, на ширмах, на стінах та колонах храму. Настоятель вимагав, щоб Камі припинив розписувати все навколо кішками, однак той не міг не робити цього – він був природженим художником. Якось настоятель викликав юнака до себе: “Ми більше не можемо навчати тебе. Монах із тебе ніколи не вийде! Тобі доведеться покинути наш монастир. Але перш ніж ти підеш, прислухайся до моїх слів і запам'ятай їх: “На ніч йди з великої кімнати в маленьку”. Камі не зміг зрозуміти значення сказаного настоятелем>Не знав юнак, що робити і куди тепер йти. Додому він повернутися не міг, адже батьки бідні, і не прогодують сина. І тут Камі згадав,що неподалік розташований монастир Нікото. Можливо, його ченці погодяться прийняти нового послушника? І юнак вирушив у дорогу. Не знав він, що величезний монастир був закритий. Якось із сутінкового туману виник величезний щур і так перелякав ченців Нікото, що ті розбіглися хто куди. Наступного дня сотня хоробрих воїнів вирушила до монастиря, щоб покінчити з жахливим щуром, проте з того часу воїнів ніхто не бачив. Підійшов Камі до монастиря, коли вже стемніло. Навколо панувала дивна тиша. Доріжка, що вела до монастиря, привітно освітлювалася безліччю яскравих позолочених ліхтариків. Місцеві жителі прозвали їх Вогнями Диявола - ліхтарики запалював сам щур, щоб приваблювати мандрівників. Він помітив, що в будинку нікого не було, але бідолаха так втомився, що вирішив сісти на підлогу і почекати, поки хтось з'явиться. Усміхнувшись, молодик подумав, що якщо ченці відмовляться прийняти його послушником, то він зможе працювати тут прислугою. Від цієї думки Камі раптом стало добре. А побачивши в кутку велику паперову ширму, кисті та чорнило, він відчув себе щасливим! Юнак кілька годин малював кішок. Опівночі, добряче стомлений, він ліг на підлогу відпочити. Камі заплющив очі і вже збирався заснути, як раптом згадав слова настоятеля: "На ніч йди з великої кімнати в маленьку". Сон як рукою зняло. Зал, в якому лежав юнак, був величезний, і підозріла тиша, що стояла в ньому, здалася йому зловісною. Піднявшись, молодик пішов шукати поменше приміщення, де можна було б переночувати. Він знайшов невелику кімнатку з розсувними дверима. Згорнувся калачиком і заснув солодким сном. За годину до світанку величезна чорнатінь лягла на паперові двері кімнати Камі, і одразу погасли всі ліхтарики в монастирі. Молодий чоловік прокинувся через жахливе шипіння. Забився хлопець у куточок. Він не наважувався підійти до дверей і подивитися, що там таке… Камі ледве дихав з переляку. Дивні звуки ставали все гучнішими, і незабаром уже весь монастир здригався від жахливого гуркоту. Несподівано запанувала тиша. Але молодик продовжував лежати в затишному куточку. Він не рушив з місця, поки перші сонячні промені не проникли в кімнату. Юнак підвівся, тихенько прочинив двері і навшпиньки прошмигнув у велику кімнату. Там на підлозі перед ширмою в калюжі своєї крові лежав величезний щур. Камі був переляканий і не відразу зрозумів, що це намальовані ним на ширмі кішки задушили мерзенного монстра!
Улюблена справа та мудра порада настоятеля врятували юне життя!