Киянка Хорошунова у щоденнику 1943 року На Сирці страшний табір
"ГОРДОН" продовжує серію публікацій із щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці у роки Другої світової війни. Цей документ є унікальним історичним свідченням, не спогадами, а описом подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на момент початку війни було 28 років. Сьогодні ми репрезентуємо запис від 26 травня 1943 року.
26 травня 1943 р., середа
Не вірю ні в що хороше, і надію втрачаю. У списках надісланих до Німеччини їх немає. На Сирці – раніше не було. Не дай боже туди потраплять. Там страшний табір. Б'ють та вбивають. Стерегуть німці з собаками-звірами, а довкола дріт у три ряди і струм через нього пропущений. Про Шурка – нічого. Будинок на Білицькій – управський з дітьми шкільного віку. Знову ніяких відомостей про тюремний дитбудинок. У моїй кімнаті на Андріївському світло яскраве щовечора. Там столярна майстерня. Кімнати Тетяни забиті, хоч звідти всі вже вивезли. Пограбували. Хтось бачив жінку на вулиці у сукні Тетяни. На подвір'ї запустіння. І порожній будинок. Німці тепер господарі. У флігелі, кажуть, казино буде із виходом до саду. А під горою – бетонований бомбосховище має бути.
Все проходить. І зламалося, мабуть, остаточно. Мені краще. Там лишилася б – гірше було б. І Дніпро далеко тепер. А він гарний! Вчора такий сірий і рожевий, немов посріблений, був після дощів цих днів. І місто вмите. Зелень буйна цього року. Подивишся здалеку на Дніпро, на місто, наче й не відбувається нічого. По мосту поїзди мчать. І дали рожеві,імлисті. Тягне до Дніпра, та подивишся – бігти тільки, щоб не згадувати.
Друга у нас весна німецька. Ассимілювалася наша публіка. Розмови мімічні майже зовсім зникли. Процвітаємо. Працюють чотирикласні школи. І навіть збираються знову відкрити, якщо не консерваторію, то середню музшколу. Мої музиканти готуються до цієї події та лають складені навчальні плани. Нюся в білому халаті, як лікар чи кухар, наводить у християнський вигляд бібліотеку. До неї привезли та звалили бібліотеку хореографічної школи. Елеонора Павлівна працює з ранку до вечора. Лекції, репетиції, незліченні розучування, підготовка різноманітних концертів. Готується опера Лисенка "Ноктюрн", вечір романсів Танєєва (для обраних), українська музика для показу німцям, що цікавляться, концерт з творів Чайковського для міської права. І ще, і ще. Усього навіть не знаю. Перебуває тепер Елеонора Павлівна на "громадському" харчуванні. У них тепер у консерваторії їдальня з небезнадійно поганими картопляними обідами.
Нині вже половина одинадцятої. Дунечки все немає. Адміністрація ні про що мене не питає. Тільки неофіційно цікавиться, чи немає відомостей. Багато хто розуміє, що з кожним тепер може статися таке. Нічого не знаю про те, чи тривають тепер арешти. Знаю, що у селах страшно. А тут є партійці, які живі. Про тих, кого забрало гестапо, жодних звісток. Сім'я Воробйової зникла безвісти, як Шура та її сім'я, як Ф.М., як мої.
Попередній запис у щоденнику – від24 травня. Наступний запис – 28 травня.
За ідею редакція дякує історику та журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.