Короткий зміст «Перетворення» Кафки
Подія, що трапилася з Грегором Замзою, описано, мабуть, в одній фразі оповідання. Одного ранку, прокинувшись після неспокійного сну, герой раптово виявив, що перетворився на величезну страшну комаху…
Власне, після цього неймовірного перетворення більше нічого особливого не відбувається. Поведінка дійових осіб прозаїчна, буденна і гранично достовірна, а увага зосереджена на побутових дрібницях, які для героя виростають у болючі проблеми.
Грегор Замза був звичайним молодим чоловіком, який живе у великому місті. Всі його зусилля та турботи були підпорядковані сім'ї, де він був єдиним сином і тому відчував підвищене почуття відповідальності за благополуччя близьких.
Батько його збанкрутував і здебільшого сидів удома, переглядаючи газети. Мати мучили напади задухи, і вона проводила довгий годинник у кріслі біля вікна. Ще Грегор мав молодшу сестру Грету, яку він дуже любив. Грета непогано грала на скрипці, і заповітною мрією Грегора - після того, як йому вдасться покрити батьківські борги - було допомогти їй вступити до консерваторії, де вона могла б професійно вчитися музиці. Відслуживши в армії, Грегор влаштувався в одну торгову фірму і незабаром був підвищений від дрібного службовця до комівояжера. Він працював з величезною старанністю, хоча місце було невдячним. Доводилося багато часу проводити у відрядженнях, вставати на зорі і з важким саквояжем, повним зразків сукон, вирушати на поїзд. Господар фірми відрізнявся скупістю, але Грегор був дисциплінований, старанний і працьовитий. До того ж, він ніколи не скаржився. Іноді йому щастило більше, інколи менше. Так чи інакше, його заробітку вистачало на те, щоб винаймати для сім'ї простору квартиру, де він займав окрему кімнату.
Ось уцій кімнаті він прокинувся якось у вигляді гігантської огидної сороконіжки. Спросоння він обвів поглядом знайомі стіни, побачив портрет жінки в хутряному капелюсі, який він нещодавно вирізав з ілюстрованого журналу і вставив у позолочену раму, перевів погляд на вікно, почув, як по жерсті підвіконня стукають краплі дощу, і знову заплющив очі. «Добре ще трохи поспати і забути все це нісенітниця», — подумав він. Він звик спати на правому боці, проте йому тепер заважав величезний опуклий живіт, і після сотні невдалих спроб перевернутися Грегор залишив це заняття. Він у холодному жаху зрозумів, що все відбувається наяву. Але ще більше жахнуло його те, що будильник показував уже половину сьомого, коли Грегор поставив його на чотири години ранку. Невже він не чув дзвінка і спізнився на поїзд? Думки ці привели його до відчаю. В цей час у двері обережно постукала мати, яка турбувалася, чи не запізниться він. Голос матері був, як завжди, ласкавий, і Грегор злякався, почувши у відповідь звуки власного голосу, до якого домішувався дивний болісний писк.
Далі кошмар продовжувався. У його кімнату стукали вже з різних боків — і батько, і сестра турбувалися, чи він здоровий. Його благали відчинити двері, але він уперто не відмикав замок. Після неймовірної праці йому вдалося повиснути над краєм ліжка. У цей час пролунав дзвінок у передпокої. Дізнатися, що сталося, прийшов сам керівник фірми. Від страшного хвилювання Грегор рвонувся щосили і впав на килим. Звук падіння був почутий у вітальні. Тепер до закликів рідних приєднався й керуючий. І Грегору здалося розумніше пояснити строгому начальнику, що він неодмінно все виправить і надолужить. Він почав схвильовано випалювати з-за дверей, що в нього лише легке нездужання, що він ще встигне навосьмигодинний поїзд, і нарешті почав благати не звільняти його через мимовільний прогул і пощадити його батьків. При цьому йому вдалося, спираючись на слизьку скриню, випростатися на весь зріст, перемагаючи біль у тулубі.
За дверима настала тиша. З його монологу ніхто не зрозумів жодного слова. Потім керівник тихо промовив: «Це був голос тварини». Сестра зі служницею в сльозах кинулися за слюсарем. Однак Грегор сам примудрився повернути ключ у замку, схопившись за нього міцними щелепами. І ось він з'явився перед очима натовпу біля дверей, притулившись до її стулки.
Він продовжував переконувати керівника, що скоро все стане на свої місця. Вперше він наважився вилити йому свої переживання з приводу важкої роботи та безправності становища комівояжера, якого будь-хто може образити. Реакція на його появу була приголомшливою. Мати безмовно звалилася на підлогу. Батько збентежено погрозив йому кулаком. Управитель повернувся і, поглядаючи назад через плече, почав повільно віддалятися. Ця німа сцена тривала кілька секунд. Нарешті мати схопилася на ноги і дико закричала. Вона сперлася на стіл і перекинула кавник з гарячою кавою. Керуючий відразу стрімко кинувся до сходів. Грегор пустився за ним, незграбно насіння своїми ніжками. Йому неодмінно треба було утримати гостя. Однак шлях йому перегородив батько, який став заштовхувати сина назад, видаючи при цьому якісь шиплячі звуки. Він підштовхував Грегора своїм ціпком. Насилу, поранивши об двері один бік, Грегор втиснувся назад до себе в кімнату, і двері за ним негайно зачинили.
Після цього страшного першого ранку для Грегора настало принижене монотонне життя в ув'язненні, з яким він повільно звик. Він поступово пристосувався до свого потворного і неповороткого тіла, до своїх тонких ніжок.щупальцям. Він виявив, що може повзати по стінах та стелі, і навіть полюбив висіти там довго. Перебуваючи в цьому страшному новому обличчі, Грегор залишився тим же, ким був — люблячим сином і братом, який переживає всі сімейні турботи і страждає від того, що вніс у життя близьких стільки горя. Зі свого ув'язнення він мовчки підслуховував розмови рідних. Його мучили сором і розпач, тому що тепер сім'я опинилася без коштів і старий батько, хвора мати та юна сестра мали думати про заробітки. Він з болем відчував гидливу огиду, яку відчували найближчі люди по відношенню до нього. Мати та батько перші два тижні не могли змусити себе увійти до нього до кімнати. Тільки Грета, долаючи страх, заходила сюди, щоб швидко забратися або поставити миску з їжею. Однак Грегору все менше і менше підходила звичайна їжа, і він часто залишав тарілки незайманими, хоча його мучив голод. Він розумів, що вигляд його нестерпний для сестри, і тому намагався сховатись під диван за простирадлом, коли вона приходила забиратися.
Якось його принизливий спокій було порушено, оскільки жінки надумали звільнити його кімнату від меблів. Це була ідея Грети, яка вирішила дати йому більше місця для повзання. Тоді мати вперше боязко увійшла до кімнати сина. Грегор покірно причаївся на підлозі за звисаючим простирадлом, у незручній позі. Від переполоху йому стало зовсім погано. Він розумів, що його позбавили нормального житла — винесли скриню, де він зберігав лобзик та інші інструменти, шафу з одягом, письмовий стіл, за яким він у дитинстві готував уроки. І, не витримавши, він виповз з-під дивана, щоб захистити своє останнє багатство — портрет жінки в хутрі на стіні. Мати з Гретою в цей час переводили дух у вітальні. Коли вони повернулися, Грегор висів на стіні, охопивши портретлапками. Він вирішив, що нізащо на світі не дозволить його забрати — швидше зачепиться Греті в обличчя. сестрі, що увійшла до кімнати, не вдалося відвести матір. Та «побачила величезну буру пляму на квітчастих шпалерах, скрикнула, перш ніж до неї дійшло, що це і є Грегор, верескливо-пронизливо» і впала в знеможенні на диван.
Грегор був сповнений хвилюванням. Він швидко виповз у вітальню за сестрою, яка кинулася до аптечки з краплями, і безпорадно тупцював за її спиною, страждаючи від своєї провини. В цей час прийшов батько — тепер він працював розсильним у якомусь банку і носив синій мундир із золотими гудзиками. Грета пояснила, що мати непритомніла, а Грегор «вирвався». Батько видав зловтішний крик, схопив вазу з яблуками і з ненавистю почав кидати їх у Грегора. Нещасний кинувся навтьоки, роблячи безліч гарячкових рухів. Одне з яблук із силою вдарило його по спині, застрягши в тілі.
Після отриманої рани здоров'я Грегора погіршало. Поступово сестра припинила в нього забиратися — все заросло павутинням і клейкою речовиною, що витікала з лапок. Ні в чому не винний, але з огидою відкинутий найближчими людьми, що страждає від ганьби більше, ніж від голоду і ран, він замкнувся в жалюгідній самоті, перебираючи безсонними ночами все своє минуле нехитре життя. Вечорами сім'я збиралася у вітальні, де всі пили чай чи розмовляли. Грегор же для них був "воно", - щоразу рідні щільно прикривали двері його кімнати, намагаючись не згадувати про його гнітючу присутність.
Одного вечора він почув, що сестра грає на скрипці трьом новим мешканцям — їм здали кімнати заради грошей. Залучений музикою, Грегор наважився просунутися трохи далі, ніж звичайно. Через пил, що лежав всюди в його кімнаті, він сам був весь нею покритий, «на спині і боках він тягав із собоюнитки, волосся, залишки їжі; надто велика була його байдужість до всього, щоб лягати, як раніше, кілька разів на день на спину і чиститися об килим». І ось це неохайне чудовисько ковзнуло по блискучій підлозі вітальні. Вибухнув ганебний скандал. Мешканці із обуренням вимагали назад гроші. Мати зайшлася у приступі кашлю. Сестра зробила висновок, що далі так жити не можна, і батько підтвердив, що вона «тисячу разів права». Грегор щосили намагався знову заповзти до себе в кімнату. Від слабкості він був дуже неповороткий і задихався. Опинившись у знайомій курній темряві, він відчув, що зовсім не може ворушитися. Болю він уже майже не відчував, а про свою сім'ю, як і раніше, думав з ніжністю та любов'ю.
Рано-вранці прийшла служниця і виявила, що Грегор лежить зовсім нерухомо. Незабаром вона радісно сповістила господарів: «Подивіться, воно здохло, ось воно лежить зовсім-дуже дохле!»
Тіло Грегора було сухим, плоским та невагомим. Служниця згрібла його останки і викинула разом зі сміттям. Всі випробували неприховане полегшення. Мати, батько та Грета вперше за довгий час дозволили собі прогулянку за місто. У вагоні трамваю, повному теплого сонця, вони жваво обговорювали види на майбутнє, які виявилися зовсім не такими поганими. При цьому батьки, не змовляючись, подумали про те, як, незважаючи на всі негаразди, покращала їхня дочка.