Короткий зміст творів
Головна героїня твору – двадцятирічна дівчина Фрося, дочка залізничника. Її чоловік виїхав далеко й надовго. Фрося дуже сумує за ним, життя втрачає для неї всякий сенс, вона навіть кидає курси залізничного зв'язку та сигналізації. Батько Фросі, Нефед Степанович вийшов за віком на пенсію, але продовжує нудьгувати за роботою. Він щодня ходить на бугор у смузі відчуження, очима, що плачуть, стежить за паровозами, що тяжко біжать на чолі поїздів. Іноді Нефед Степанович зі свого високого місця кричить машиністам, вказуючи на їхні помилки у керуванні поїздами. Вечорами старий повертається стомлений і просить у дочки вазеліну натерти натруджені руки. Щоденні походи старого на бугор закінчуються тим, що його знову беруть працювати в депо. Тільки тепер він виходить на роботу рідше, ніж до пенсії, лише тоді, коли потрібно замінити хворого. Фрося, як правило, гнівається на батька, на його постійну робочу готовність. Дуже часто вона виходить на перон, думаючи про поїзд, який відвіз її чоловіка на Далекий Схід.
Одного із нудних і сірих вечорів, гуляючи по перону, Фрося бачить залізничних робітників, чотирьох жінок і чоловіка, які несуть совкові лопати. Фрося викликається їм допомогти, щоб деякий час забути свою тугу за чоловіком. Працюючи у шлаковій ямі, вона знайомиться з Наталією Буковою. Разом з нею вона отримує зароблені гроші, йде на танці в клуб. Там Фросю часто запрошують танцювати, бо вона одна з небагатьох, хто не соромиться та вміє це робити. Танцюючи з диспетчером Фрося часто кладе голову на його груди, чим викликає його подив. Коли диспетчер цікавиться її ім'ям, Фрося заявляє, що вона іноземка на ім'я Фро, а потім починає плакати та тікає. Вдома Фрося знову починає згадувати чоловіка Федора і не може знайти собі місце відтуги за ним. Спроба повернутися на курси залізничного зв'язку не має успіху: мікрофаради, залізні сердечники та гармоніки струму безглузді без Федора. Фрося постійно чекає від нього листа, але він їй не пише. Вона влаштовується листоносцем, бажаючи найпершої отримувати всі листи, але від Федора знову немає жодного рядка.
На дванадцятий день вона прокидається і бачить, що Федора й речей нема. Приходить батько і каже, що в рейс його не викликали, усі ці дні він жив на вокзалі, боячись завадити їм. Також батько додає, що на вокзалі бачив Федора, той поїхав на Далекий Схід і обіцяв, зробивши всі справи, повернутися, або забрати Фросю.