Лисиця мишує (Вадим Свєташов)
Старій лисиці не спалося. Та й який сон, якщо у шлунку бурчить від голоду. Вчорашня ніч виявилася невдалою. Ще з вечора несподівано заміла завірюха. Сильний вітер ніс сухий колючий сніг, засинаючи нечисленні сліди. У лісі стогнали і рипіли дерева, обламувалися і падали навіть товсті сучки. Неподалік її впала зламана вітром товста гнила осина. Лисиця б із задоволенням сховалась у своїй старій норі, але та була далеко. Довелося від небезпеки йти у поле. Там вона намагалася сховатись у смужці густого бур'яну, Але бур'ян продувався наскрізь. Тоді лисиця згадала про залишки від великої скирти соломи і знайшла її. Тут вона закопалася під купу з підвітряного боку. Її швидко занесло снігом, і вона переставши чути тужливе виття вітру задрімала.
Чутливо подрімавши всю ніч, руда визирнула назовні. Вітер уже не вив і не свистів, хоча дмухав чутливо. Але незабаром і він затих. Голодна лисиця вибралася з тимчасового притулку. Навколо незайманої білої скатертиною лежав сніг. Голод змусив вийти на полювання вдень. На снігу жодного слідочка. Залишалася надія на все ще гострий слух. І він не підвів. Вже за кілька хвилин крізь товщу снігу вона почула мишачий писк. Уся підібралася і на м'яких лапах підкралася до джерела шуму. Писк повторився зовсім поряд. Лисиця злетіла в повітря і передніми лапами встромилася в сніг. Відразу відчула під лапами ворушіння і сунула голову в сніг під лапи. Висунула голову над поверхнею. У зубах миша. У два жовки розправилася з нею, і знову насторожилася. Почувся ще один писк. Кидок був вдалий, і друга миша зникла у шлунку. А де дві, там і три та п'ять. Цього на сьогодні вистачить. Тепер голод не загрожує, а отже, і холод не страшний. Можна йти відпочивати до вечора, до нового полювання. Життя продовжується!