Ми так добре навчилися терпіти, що розучилися жити
Глибоко всередині більшість з нас живе стійке переконання – “Життя – складна штука. У ній мало радощів. А ті, що випадають щасливим чином нашій долі, треба ще заслужити”.
Ми впевнені, що більшість часу витрачаємо на те, що треба просто перетерпіти.
"Народити відразу двох, щоб відмучитися".
"Дожити на роботі до п'ятниці".
"Це твоя робота," - кажуть малюкові, що йде в дитячий садок. – Ось прийдуть вихідні виспишся і награєшся.”
"Зробив справу - гуляй сміливо," - вселяють школяру.
"От закінчиш школу ..."
“Терпіння – бажають жінці, яка у шлюбі”.
"Терпіння - бажають батькам, які виховують дітей".
Потерпи. Потерпи. Потерпи.
Життя - важка штука. Все дається нелегко. Щастя треба вистраждати”.
У цього переконання глибоке коріння.
Наш народ століттями вчився терпіти.
Кріпацтво, розкулачування, голод, революції, репресії, війна, перебудова, тотальний дефіцит.
Ми так добре навчилися терпіти, що розучилися жити.
ПОРА усвідомити, що життя - це не покарання ...
Життя – це подарунок.
І нам випав зовсім дивовижний шанс – ЖИТИ.
У кожній маленькій справі, у кожному міні-сюжеті нашого життя приховано секрет, подарунок, диво. Важливо дозволити собі бачити та відчувати це. Дозволити собі отримувати радість і задоволення від усього, що є в житті.
“Щастя – це не досягнення. Щастя – це дозвіл”. Світлана Ройз