Микола Лукінський розповів про зраду дружині
Пародист Микола Лукінський увірвався на українську естраду в образі студента із Зімбабве з чорною панчохою на голові. А фраза з його монологу "з Новим роком, пошоль на фіг!" стала народною. Нашому репортеру Лукінський зізнався: у житті він усе робив лише заради коханих жінок.
Микола Лукінський приїхав на зустріч хвилина за хвилину, без запізнення. Пунктуальність - ввічливість королів, недарма він "король рингу"!
- Потужна у вас машина! – щиро захоплююсь я.
Ми сідаємо в автомобіль Лукинського. Артист везе нас до свого заміського будинку, який збудував у підмосковній Малахівці.
Дочка-стоматолог вмовила мене зайнятися зубами. Лікар одразу попередив: із щойно відреставрованими зубами на ринг не можна. Загалом на перший проект я не потрапив. Дивлюсь по телевізору «Король рингу» і засмучуюсь, що глядачі бачать бійки, які не мають нічого спільного з боксом. Едгард Запашний - молодець, справедливо переміг! Я навіть знаю чому!
Мене до основного складу не брали. А ті всі по черзі вибували. Сергій Челобанов програв три бої, одне очко у нього було, бо Отар Кушанашвілі не з'явився на ринг. Потім Челобанова нокаутували, і почали шукати заміну, всі актори від бою відмовилися. Тоді подзвонили мені, я погодився на бій із Чернишовим. Він сильний та небезпечний суперник, але я виграв у нього по очках. Потім переміг стокілограмового Гедімінаса Таранду, згодом Михайла Поліцеймако. А потім був фінальний бій із Андрієм Чернишовим. Я переміг та отримав приз – цей автомобіль.
"Хаммер" пригальмував біля добротного двоповерхового особняка.
На порозі коханого діда з нетерпінням чекав маленький онук Олексій.
Малюк із веселим сміхом заліз на руки до Миколи Олександровича і міцно обійняв його за шию. Обличчя «заслуженого неграУкаїни» розпливлося у щасливій посмішці. Дід та онук показали улюблені місця в будинку – спортивний зал, де боксерська груша є навіть у Льоші, якому нещодавно виповнився один рік та чотири місяці. Тут же можна позайматися на тренажерах та пограти у теніс. Тут же кабінет, де довго працює та репетирує Микола Олександрович, художня майстерня. Нещодавно він захопився живописом. А малює найчастіше коханого онука.
- Писати картини я почав з нудьги. Так вийшло, що два роки тому зірвалися тритижневі гастролі в Австралії, багато артистів мали їхати, але не дали групової візи. Щоби зайняти час, взяв простий олівець і почав малювати атласну подушку, – розповідає Микола. - Тоді й відчув, що це заняття мене поглинуло. Друзі та рідні підтримали моє захоплення, кажуть, що маю талант. Потім я взявся за кисть, поки що не дуже виходить, але я навчаюсь у професійного художника. П'ять моїх робіт були на виставці у ЦДХ, а ще десять – у галереї у Малахівці. Загалом у мене близько 30 картин, а нарисів – сотні.
- Боксер, художник, артист - рідкісне поєднання. У вас жінки бачать цікавого чоловіка, сильного та з почуттям гумору. Мабуть після концертів бувають цікаві пропозиції. Як ви на них реагуєте?
- Жартую частіше, кажу: «Мені дружина не дозволяє знайомитися з іншими жінками». Одні сміються і прощаються, наполегливіші запевняють, що дружина не впізнає. Тоді я їх питаю: Ви хочете, щоб я обманював дружину? Тут і вони здаються, перетворюють все на веселу історію. Я до таких розмов ставлюся з гумором, головне – не кривдити людей.
Скажу відверто: я у сьомому та восьмому класах теж дружив з іншими дівчатками, навіть на початку десятого. Ви мене зрозумійте! Хлопець росте, а дівчина уваги незвертає, що робити? Звичайно, любив дівчину мрії, яка, може, ніколи й не відповість взаємністю, а дружив із іншими. Адже всі хлопці вже мали подружки. Але тут нас звів випадок.
Після школи ми вступили до різних інститутів і дружили, я точно знав: у нас все серйозно, на все життя. І тут родина Кричевських переїжджає до Смоленська. Півроку ми переписувалися, я оформив документи, щоб перейти з Новосибірського інституту інженерів водного транспорту до смоленської філії Московського енергетичного інституту.
Все це було важко, довго, проблематично. Здавалося, все проти мене. Але виявилося, кохання перемагає. Мама моя мене підтримала, сказала: якщо любиш – їдь. Я й поїхав. Усіми силами намагався довести батькам Іри, що люблю і любитиму її все життя. Навіть рукавички тещі зв'язав на спицях, щоб вона повірила в мене. Одружувалися ми, коли нам було двадцять років. Три роки прожили у двокімнатній квартирі батьків дружини, там і народилася наша старша донька Олечка. Дружина вивчилася на санітарного фельдшера, потім вступила до педагогічного інституту, десять років працювала вчителем біології. А коли ми переїхали до Москви, сиділа вдома. Не було потреби працювати. Років вісім тому Ірочка захопилася англійською, займалася довго з репетитором. Я їй і запропонував йти по дочках стопах, Оля з дитинства любила вивчати мови, у неї прекрасна англійська та іспанська, вона зараз живе та навчається у Барселоні.
Дружина прислухалася до моєї поради та вступила до лінгвістичного інституту, успішно її закінчила і вже другий рік викладає в Академії імені Скрябіна. Ірочка дуже захоплена процесом, багато часу проводить у кабінеті, то готується до уроків, то підвищує свої знання, займаючись з педагогом, у якого вищий рівень. Мені це дуже подобається, бощо все це омолоджує організм. Вона знайшла себе і отримує задоволення від роботи. І це чудово! Наша старша дочка Ольга спочатку вивчилася на лікаря-стоматолога та навіть пропрацювала три роки. А потім пішла у лінгвістику. І дуже добре робить медичні переклади, бо чудово знає фармакологічні терміни, латину.
Нещодавно донька зізналася, що завжди мріяла жити у Барселоні. Справа була така: у мене вже почалися різні круїзи, і, коли Олі було 12 років, я взяв її з собою. Тоді вона вперше побувала за кордоном і просто закохалася у це місто. Три роки тому її мрія дитинства здійснилася, Оля переїхала до Іспанії. Але чи залишиться вона там жити назавжди чи ні – ще не вирішено. Хоча вона там здобула вже й третю освіту. Заміж донька поки що не збирається, ще не зустріла своєї людини. Молодша Дашенька після школи вступила до інституту управління, здобула спеціальність піар-менеджера, тепер може працювати фахівцем зі зв'язків із громадськістю. Але попрацювати у цій галузі доньці не довелося.
Ми всією сім'єю понад десять років займаємось у фітнес-клубі, директором якого був Володимир Турчинський, він нас і запросив туди. Даша – активна дівчина, навіть встигла попрацювати у клубі, на ресепшені. Там вона й познайомилася зі своїм чоловіком Дімою, який також разом із батьками відвідує цей клуб. Виявилося, що Даша та Діма навчалися в одному інституті, лише у різні роки, у Діми вже свій бізнес. Вони одружилися, і народився наш улюблений малюк Льоша.