Міжнародна Амністія – це
2,2 мільйони членів та прихильників
Зміст
Зародження організації (1961-1979 рр.)
Ініціатива, яка розпочалася з короткого звернення, незабаром переросла у міжнародний рух, мета якого – захищати осіб, позбавлених волі за мирне вираження думки, та гарантувати визнання статей 18 та 19 ВДПЛ у всьому світі. З дня заснування Amnesty International дослідницька робота та кампанії посіли міцне місце у її діяльності. Організація створила бібліотеку документів про в'язнів совісті та мережу місцевих груп під назвою «THREES» (Трійки). Кожна з груп займалася справами трьох в'язнів, кожен з яких представляв один з основних ідеологічних таборів світу: комуністичний, капіталістичний та табір країн, що розвиваються.
До середини 1960-х років розширилася глобальна присутність Amnesty International і організація заснувала Міжнародний секретаріат та Міжнародний виконавчий комітет. Ці органи створювалися для керівництва національними підрозділами Amnesty International, тобто секціями, що з'явилися у низці країн. Міжнародний рух став узгоджувати основні принципи та методи своєї роботи. Наприклад, коли постало питання про те, чи займатися справами в'язнів, які пропагують насильство (таких як Нельсон Мандела), рух одностайно погодився, що в'язнями совісті таких ув'язнених визнати не можна. Сфера діяльності Amnesty International розширювалася, і окрім створення бібліотеки та роботи груп, організація стала надавати допомогу родичам ув'язнених, спрямовувати спостерігачів на судові процеси, робити подання до урядів та допомагати ув'язненим у пошуках притулку чи працевлаштування за кордоном. Діяльність AI та її вплив міцніло й у міжурядових організаціях:ще до кінця 1960-х років вона отримала статус консультанта при ООН, а також при Раді Європи та ЮНЕСКО.
Amnesty International проаналізувала інформацію з країн, звідки повідомлення про тортури, мабуть, надходили найчастіше, і провела міжнародну конференцію, присвячену проблемі тортур. Організація прагнула вплинути на громадську думку і цим чинити тиск на уряди, організувавши кампанію «За ліквідацію тортур», яка тривала кілька років.
На міжурядовому рівні Amnesty International добивалася застосування Мінімальних стандартних правил поводження із ув'язненими та чинними гуманітарними конвенціями, ратифікації двох пактів ООН з прав людини (набули чинності у 1976 році), а також відіграла вирішальну роль у прийнятті Резолюції ООН № 3059, яка офіційно засудила і закликала уряди дотримуватися чинних міжнародних інструментів та положень, що забороняють подібну практику. У 1972 році організація набула статусу консультанта при Міжамериканській комісії з прав людини.
У СРСР Група «Міжнародної амністії» існувала з 1974 до 1983 року. До неї входили Лариса Богораз, Володимир Войнович, Сергій Ковальов, Олександр Даніель, Георгій Владимов, Юрій Орлов, Андрій Твердохлєбов, Валентин Турчин.
Організація сьогодні (1980-2005 рр.)
До 1980 уряди все частіше критикували Amnesty International, що вже стала лауреатом Нобелівської премії миру [3] і премії ООН в галузі прав людини [4] . СРСР звинуватив організацію у шпигунстві, уряд Марокко засудив її як захисника осіб, які порушують закон, а аргентинська влада заборонила Річний доповідь-1983. [12]
У 1980-х роках Amnesty International продовжувала відстоювати права в'язнів совісті та боротися з тортурами. У світі виниклинові проблеми, у тому числі позасудові страти; перекидання людей військовими, спецслужбами та поліцією; політичні вбивства та «зникнення».
До кінця десятиліття зростаюча кількість біженців у світі стала дуже важливою темою, яка викликає занепокоєння Amnesty International. На той час багато біженців у різних країнах світу виявилися переміщені через війни та голод. Водночас, дотримуючись свого мандата, Amnesty International зосередила увагу на тих, кому довелося рятуватися втечею від порушень прав людини, яких організація прагнула запобігти. Amnesty International доводила, що замість того, щоб вводити нові обмеження на допуск до країн прохачів притулку, урядам слід зосередитися на боротьбі з порушеннями прав людини, які змушують людей залишати батьківщину.
Крім другої за рахунком кампанії проти тортур, що мала місце у першій половині десятиліття, ще однією масштабною кампанією 1980-х років став тур "Human Rights Now!" (Даєш права людини!). У ньому взяли участь багато відомих музикантів та гуртів того часу, які виступали на концертах на честь 40-ї річниці прийняття ВДПЛ.
У 1990-х роках Amnesty International під керівництвом Генерального секретаря П'єра Сані (уродженця Сенегалу) продовжувала розвиватися. AI, як і раніше, займалася широким спектром питань і не залишалася осторонь світових подій. Наприклад, в 1992 році кілька груп з ПАР об'єдналися і прийняли П'єра Сане, який прибув для зустрічі з урядом апартеїду, щоб домогтися розслідувань щодо заяв про зловживання в поліції, припинення продажу зброї в район Великих озер і скасування страти.
Amnesty International була змушена відреагувати на порушення прав людини, що відбуваються в умовах розростання озброєнихконфліктів у таких країнах та регіонах, як Ангола, Східний Тимор, Перська затока, Руанда, Сомалі та колишня Югославія. Організація не займала будь-якої позиції щодо того, чи слід підтримувати військове втручання ззовні у ці збройні конфлікти. Вона не відкидала (і не відкидає) необхідність застосування сили, навіть смертельної, і не вимагає від конфліктуючих сторін скласти зброю. Навпаки, організація засумнівалася в мотивах, які стоять за іноземним втручанням і вибірковістю міжнародної кампанії щодо стратегічних інтересів держав, що направляють війська до зон конфліктів. AI заявила, що своєчасні дії необхідні для того, щоб проблеми в галузі прав людини не обернулися катастрофою, і що втручання та бездіяльність однаково говорять про неспроможність міжнародної спільноти.
На міжурядовому рівні Amnesty International виступала за створення поста Верховного комісара ООН з прав людини (заснований у 1993 році) та Міжнародного кримінального суду (заснований у 2002 році).
У першій половині нового десятиліття у полі уваги Amnesty International опинилися насильство щодо жінок, контроль за обігом зброї у світі та тривога щодо ефективності ООН. Члени організації, кількість яких до 2005 року досягла майже двох мільйонів, [16] продовжували відстоювати інтереси в'язнів совісті.
Діяльність
Для досягнення цієї мети завдання Amnesty International робити дослідження та дії, спрямовані на запобігання та припинення серйозних порушень прав на фізичну та психологічну недоторканність, на свободу совісті та самовираження, на свободу від дискримінації в контексті своєї роботи з просування прав людини».