Мокра справа
Чемпіонка світу зі стрибків на лижах з трампліну Ліндсі Вен розповідає в подробицях, як допінг-контроль супроводжує та ламає її життя.
Ліндсі Вен, як і будь-який інший член олімпійської збірної США, знаходиться під цілорічною увагою Американського антидопінгового агентства (USADA) і постійно змушена здавати аналізи сечі та крові. Один допінг-офіцер запам'ятався Вен відразу після перемоги на чемпіонаті світу-2009.
У своєму блозі Вен поділилася своїми враженнями від цієї далеко не найприємнішої процедури:
«Я щиро вірю, що бути спортсменом – це найкраща робота у світі. Але іноді доводиться стикатися з надзвичайними випробуваннями, як, наприклад, не особливо приємна вимога складати допінг-тести.
Відомо, що спортсменів перевіряють на наявність заборонених препаратів, забезпечуючи тим самим чистоту спорту та чесну боротьбу. І я повністю підтримую такий підхід. У той же час багато людей, включаючи моїх близьких друзів і членів сім'ї, не розуміють, наскільки сильно процедура допінг-контролю вторгається в інтимний простір людини.
Незважаючи на те, що я давно проходжу тести, процес здачі, як і раніше, залишається для мене незрозумілим і незручним. Кожен спортсмен у США, який виступає на рівні олімпійської збірної, реєструється у системі USADA. Ця організація відповідальна за олімпійський, паралімпійський та панамериканський спорт.
Я виступаю у стрибках із трампліну, наш спорт – дуже технічний. Витривалість та сила не відіграють такої ролі, як в інших видах. Допінг у стрибках з трампліну не дуже поширений, тому що не дає значної переваги.
USADA бере аналізи сечі та крові 365 днів на рік, у будь-який час та в будь-якому місці. Це здавалося б цілкомрозумним, якби не таке:
– я змушена інформувати USADA про своє місцезнаходження на кожен день та на кожну годину;
- якщо я йду на природу, то повинна брати з собою GPS-приймач, якщо мене раптом захочуть перевірити. Моє місцезнаходження дуже важливе. Якщо я не зможу скласти тест, це може бути розцінено, як порушення допінгових правил.
Як тільки стає відомо, що потрібно пройти допінг-контроль, інспектори USADA слідують за п'ятами. Вони ходитимуть за тобою весь час, доки ти «здаєш тест». Вони можуть опинитися біля твоїх дверей о шостій ранку, під час тренування, в продуктовому магазині, під час якихось особливих чи особистих заходів. Будь-коли, будь-де. Якщо ти не можеш надати пробу тут і зараз, інспектор чекатиме.
Іноді, якщо не виходить здати пробу, у мене виникає «синдром тривоги сходити до туалету». Я абсолютно впевнена, що це наслідки одного з моїх перших допінг-тестів.
2009-го я виграла чемпіонат світу, який проходив у Ліберці (Чехія). Емоції після перемоги переповнювали мене. І раптом я зрозуміла, що за мною ходить жінка із спеціальною папкою. Спершу вона взагалі нічого не говорила. Потім ламаною англійською сказала, що вона з допінг-контролю і що мені потрібно здати пробу. Мені дозволялося пити тільки воду, яку вона принесла з собою.
На той момент останнє, чого мені хотілося – це здавати пробу. Я виграла найголовніший старт свого життя, а мене просять помочитися у баночку! Дорогою до місця здачі аналізу я нервувала і боялася, жадібно ковтала воду, щоб скласти тест. Хотіла, щоби це швидше закінчилося.
Коли ми прибули, мене провели у ванну кімнату. Ми зупинилися біля раковини, і мене попросили вимити руки і обов'язково тільки водою (чому?).Інспектор дала мені паперовий рушник, показала на сумку із пластиковими склянками в індивідуальній упаковці і сказала вибрати будь-який з них.
Вона відчинила двері кабінки і ввійшла за мною. Сказала спустити штани нижче колін і підняти сорочку вище за пупок. Мені було так соромно і незручно, що мене почало трясти. Я сіла, зробила так, як було сказано. Але...
Я просиділа там щонайменше 20 хвилин. Ця дама голосно інструктувала мене, я кричала їй у відповідь "Я просто не можу!" Я зробила кілька глибоких вдихів і спробувала розслабитися і переконати себе, що повинна сходити до туалету. Але нічого не відбувалося. Жодної краплі. Вже почала співчувати дітям, яких привчають до горщика.
Нарешті мені дозволили підвестися, піти в кімнату і сказали чекати. Я спробувала ще тричі. Сідала на унітаз напівгола і знову старалася. У результаті приблизно через півтори години, все трапилося. Але це був далеко не кінець. Потім мені довелося переливати аналізи у дві різні пляшечки для проб А та B.
Коли я намагалася це зробити, мене все ще трясло. Інспектор намагалася допомогти мені, я випадково пролила на неї небагато. Вона почала матюкатися чеською та ламаною англійською.
Так, зараз це здається кумедним, але я досі відчуваю «тривогу сходити в туалет» щоразу під час тесту. Будь-яка дивна чи незручна ситуація, яку ви тільки можете собі уявити, траплялася зі мною, або з кимось іншим. Ті самі дні? Було. Раптом прихопило живіт? Було. «Пані інспектор, можете тоді хоча б увімкнути витяжку?» (В американських туалетах дуже часто два вимикачі: один для світла, інший – для витяжки, що прибирає з кабінки неприємні запахи – прим.).
Коли я відчувала напад тривоги, деякі інспектори навіть співали мені пісеньку, в якійдеякі слова було замінено на «пис-пис». Я не шуткую. Припускаю, що весь цей процес також завдає незручностей та інспекторам. Чи, може, їх уже нічим не здивувати.
Я повністю підтримую систему допінг-тестів та вважаю, що вона дозволяє спорту залишатися чистим. Але віра в це і процес складання тестів – дві великі різниці. Від кожного стукоту у двері я починаю напружуватись. У прямому та переносному сенсі».