Молитва Віри - Проза Будинку Сонця
- Ну, це занадто! 5 Батькові його було дев'яносто років. - Я ходив у храм і молився щодня! І я нічого не казав тобі, думаючи, що сам прийдеш до розуміння себе! Але тепер тобі вже шістдесят! Час би піти і підготуватися до світу іншого! Тож коли ти підеш до храму молитися і підносити хвалу Всевишньому?
Бхаттоджі сказав у відповідь: - Бачачи тебе таким, що багаторазово йде в храм і повертається таким же, я сумнівався: чи в тому питання, скільки років і скільки разів ти молишся? Здається, все питання в тому, як ти молишся, питання лише як. Я спостерігаю за тобою стільки років! Двічі на день ти йшов у храм і повертався таким самим! То що, молитва не діє? Ні, тут щось не так! Завтра мій день народження. Я піду в храм і зроблю все, що буде в силі. Я намагатимусь вкласти всього себе, всю свою душу. Я помолюсь тільки одного разу - але я нічого не залишу всередині. Я постараюся повністю увійти до це - але тільки одного разу. Якщо щось має статися, воно станеться. Якщо ж нічого, то на цьому закінчу. І навіщо тоді йти знову, якщо в цьому не буде жодної користі? Тоді це просто безглуздо!
Батько його засміявся і сказав: - Господи, ну і дурень! А ще має славу за вчену людину! Та молитися треба цілі життя поспіль, щоби щось сталося! Ну та Бог з тобою, нехай просвітить Він твої мізки! Давай давай! Побачимо, що в тебе вийде!
Бхаттоджі пішов у храм і не повернувся. Він помер. Лише одного разу молячись перед Божеством храму, він помер. Він, справді, цілком увійшов у це – і не лишилося нічого.