Наш Шлях - Олександр Березін – Ходити, Незважаючи на Діагноз
34-річний інвалід колясочник Олександр Березін з Єкатеренбургу, став на ноги через 7 років після травми спинного мозку, яка прикувала його до інвалідного візка і зробила паралізованим. Переломним моментом у житті стала зустріч зі старими друзями.
Завдяки титанічним зусиллям та незламній силі волі, мешканець Уралу Березін Олександр зміг спростувати страшний медичний діагноз, поставлений йому професорами медицини, які стверджували, що Олександр більше ніколи не зможе ходити самостійно, і завжди буде змушений пересуватися в інвалідному візку. Однак на зло долі і професорам, він зробив свої перші кроки, через сім років інтенсивних занять.
Влітку 2006 року, коли Олександр разом зі своєю дівчиною зіграли весілля, вони вирушили у весільну подорож Краснодарським краєм, тоді й сталася трагедія. Одного дня Олександр невдало стрибнув у басейн готелю, де вони з дружиною зупинилися, і поламав собі хребет, уламки якого - зачепили спинний мозок. Через пошкодження спинного мозку, він втратив багато функцій організму, і з молодого повного сил хлопця перетворився на паралізованого інваліда.
Після того, як лікарі обстежили Олександра, вони заявили, що Березен більше ніколи не зможе самостійно ходити.
- Я тільки одружився і був таким щасливим, - згадує він сам. – Але вже першого тижня після весілля, я невдало стрибнув у басейн, сильно вдарився і мало не потонув, лікарі ледь мене відкачали. Як виявилося, я поламав хребет, і, як наслідок отриманої шийної травми спинного мозку, я не міг поворухнути навіть пальцями рук.
Травмованого Олександра одразу ж доставили до Єкатеринбурга, до однієї з лікарень, проте місцевілікарі лише розводили руками, тому що перемогти параліч їм не під силу. Через деякий час, від прикутого до ліжка Олександра пішла молода дружина, яка нібито не могла бачити страждання молодого чоловіка.
На зміну лікарняному прийшло життя поза стінами лікарні, і після виписки Олександру довелося жити на скромну допомогу по інвалідності в 10 тисяч рублів. Допомога була незрівнянна із зарплатою менеджера з продажу, яку Березен отримував раніше. Як могли, Олександру допомагали батьки, адже саме вони оплачували рахунки за лікування та реабілітацію.
- Після розлучення з дружиною у Сашка почалася депресія. Він зневірився і розчарувався в жінках, - згадує Тамара Березіна, мама Олександра.
– Лікарі стверджували, що мій син більше ніколи не зможе самостійно ходити, але я завжди твердо знала і вірила, що він ходитиме! Ми разом із чоловіком, допомагали Сашкові, у його прагненні відновиться, я освоїла масаж, і ми самі майстрували тренажери. Кожен новий рух для Сашка, був у новинку, як для дитини.
Олександр цілодобово робив різні вправи, крутив гайки, займався на брусах та тренажерах, перемагаючи біль, він прагнув відновити рухливість у паралізованому тілі.
Через сім років після травми, Олександр Березен переміг параліч і спростував діагноз лікарів, наперекір усьому, він підвівся з інвалідного візка і зробив свій перший крок.
- Якось, коли я ще лежав у лікарні, мене відвідали старі друзі, яких я давно не бачив. Я попросив їх посадити мене в крісло, тому що мені набридло спілкуватися з усіма лежачи. Коли мене посадили в крісло, кров почала приливати до ніг, а голова паморочиться, і мені стало погано, але на вмовляння друзів повернуться в ліжко, я твердо відповів тим, що залишусь у кріслі. Саме стій пори, я навчивсясидіти і почав активно займатися, працюючи над собою щодня, – каже Олександр, згадуючи ту подію як переломний момент у його новому житті.
Лікар, який спостерігав Олександра, каже, що це величезне особисте досягнення його пацієнта, яке увінчалося перемогою.
- Випадок Олександра це диво! – каже Григорій Дорофєєв, завідувач центру реабілітації у Ялті, де й спостерігається Олександр Березін.
– Те, що паралізований Олександр знову починає ходити, досягнення – передусім самого пацієнта, а не лікарів. Я впевнений, що в майбутньому він зможе пересуватися самостійно без сторонньої допомоги, адже Олександр має неймовірну силу волі!
Березен поки що переміщається із сторонньою допомогою, але з кожним кроком він потроху наближається до своєї заповітної мети.
- Доводиться робити багато зусиль над собою. Буває і на мене нападає і лінощі і зневіра, щохвилини доводиться боротися з болем, але моє бажання ходити настільки сильне, що воно не дозволяє мені ні на мить відступити від заповітної мети.