Навіщо собакам купірують хвіст
Англійці відомі у світі як великі любителі собак, тому дивно, що багато з них ще продовжують звичай рубати хвости своїм маленьким друзям. Хоча багато собаківників стверджують, що це необхідно для блага самих тварин, проте всім давно відомо, що такі операції (без будь-якого наркозу) робляться лише в косметичних цілях.
Англійцям запам'ятався професійний «суд честі» у Королівському коледжі над хірургом-ветеринаром Маршаллом Дейлом, який виніс йому осуд за відрубування хвостів щенятам йоркширського тер'єра, староанглійської вівчарки та різеншнауцера. Суд тривав чотири дні, але не нічого вирішити, оскільки Дейл доводив, що ампутація робиться лише для того, щоб не допустити можливих травм хвоста.
Більшість ветеринарів згодні, що така практика служить суто косметичним цілям і, по суті, є жорстокою примхою господарів та собаківників. Ампутація проводиться без наркозу і щеня після операції довго відчуває біль. У 1991 р. уряд Великобританії прислухався експертами вирішив покінчити з практикою калічення цуценят. Однак воно не заборонило повністю ампутацію хвостів собак, а особливо зазначило, що цю процедуру може здійснювати лише Королівський коледж ліцензованих хірургів-ветеринарів. Як кажуть, це була поступка консерваторам, що бачив у відсіканні хвоста частину англійських традицій.
Дейл заснував свій захист на тому, що собаки з укороченим хвостом мають менше шансів пошкодити його. Проведено лише кілька досліджень для перевірки цього твердження. В одному з найбільших фахівців з Единбурзької ветеринарної школи проаналізували історії хвороб понад 12 тисяч собак, доставлених до клініки школи за 20 років. Статистика показала, що пошкодження хврста або його кукси були у 0,41 відсотка«необрубаних» та у 0,31 відсотка «обрубаних» псів. Різниця надто невелика, уклали ветеринари, щоб рубати хвости всім цуценям. Але велика вада единбурзького дослідження в тому, що в документах, власне, не вказувалося, укорочений хвіст у собаки чи ні — дослідники просто вважали, що якщо у цієї породи прийнято ампутувати хвіст, то він був ампутований.
З іншого боку, Шведське товариство собаківників на підставі даних 368 німецьких пойнтерів стверджує, що з 1989 року, коли у Швеції заборонили ампутацію хвостів, випадки пошкодження хвоста почастішали. Але й у цього дослідження є недолік: у ньому не вказувалися причини травм, що почастішали. Не виключено, що деякі господарі, дуже бажаючи, щоб щеня відповідало прийнятому стандарту породи, просто навмисне калічили йому хвіст і потім йшли до ветеринара, вимагаючи ампутації пошкодженого хвоста. У всякому разі, такі неприємності почали відбуватися в Англії з кінськими хвостами після того, як їх заборонили обрубувати: коні почали щось занадто часто притискати хвости у воротах конюшень чи стійл.
Прихильники ампутації стверджують, що мисливські собаки часто ушкоджують хвіст, продираючись через густий підлісок, тому краще заздалегідь позбавлятися хвоста. Але доказів цьому немає: не у всіх мисливських порід хвости прийнято вкорочувати і «некоротливі» начебто не страждають. Та й полювання із собаками в Англії зараз рідкісна справа. І, як каже один із провідних противників прийнятої практики, Девід Мортон з Бірмінгемського університету, «пошкодження лап у мисливських собак дуже нерідкі, але ніхто не пропонує ампутувати лапи».
Переходячи до більш серйозних аргументів, біологи та ветеринари кажуть, що еволюція не залишила б собаці такий великий і рухливий орган, якби він був непотрібен чи тим паче шкідливий. Хвіст — важливий засіб собачої мови, він говорить іншим собакам, та й людям, про настрій та наміри свого господаря. Суперечка про хвоста триває, але поки що не схоже, що уряд ухвалить закон, який прямо забороняв би обрубування хвоста собаці.