Неймовірний фотограф Вільям Вегман
Неймовірний фотограф Вільям Вегман. Частина перша
Вільям Вегман (William Wegman) відомий світу як знаменитий художник, режисер і, звичайно, незвичайний фотограф, об'єктом зйомки якого стали експресивні веймарські лягаві.
Біографічне зведення цієї нетривіальної людини знайти не важко, але наведемо і тут основні факти її життя.
Вільям Вегман народився під час Другої світової, у 1942 році і перші роки свого життя не бачив батька, який служив у Військово-повітряних силах США. Народився, виріс і навчався в Америці, штат Массачуссетс. В 1965 отримав ступінь бакалавра в галузі живопису, закінчивши Массачусетський коледж мистецтв, а через два роки - ступінь магістра мистецтв в університеті Іллінойсу. І відразу ж почав викладати спочатку в університеті Вісконсіна, а через кілька років у коледжі Південної Каліфорнії.
Вже до початку 70-х живопис Ульяма Вегнера отримав велике визнання, подарувавши молодому художнику славу. Його роботи були виставлені в музеях, міжнародних галереях, після чого пішли персональні виставки в Парижі, Нью-Йорку, Лондоні, Дюссельдорфі.
В інтерв'ю 1972 року з Лізою Біар Вільям Вегман розповідає, як у нього з'явилася перша веймарська лягава: «Ми завели собаку, коли переїхали до Каліфорнії, бо в будинку було багато місця і здавалося, що це буде не надто важко. Мен Рея ми взяли з розплідника до Лонг-Біч. У порівнянні з іншими цуценятами посліду, він поводився дивно і відсторонено. Пізніше ми зрозуміли, чому – він проковтнув на пляжі м'яч…».
Наступні п'ять років Вільям Вегман не наважувався заводити собаку, однак у 1986 році у нього з'явилася Фей Рей. Тоді ж камера Polaroid 20 х 24 з великими для фототворчості можливостями. Через три роки, в 1989, з'явилося нетільки безліч чудових фото, але й цуценята Фей: Баттіна, Крукі та Чундо. Життя Вільяма Вегнера на довгі роки «обросло» веймарськими легавими.
У 1995 році у Баттін з'явилися цуценята і її синочок Чіп залишився у Вегмана, а в 1999 - у Чіпа з'явилося щеня Боббін. Боббін узяв за дружину Кенді і в 2004 році у них з'явилися Пенні та Астро. У 2011 році компанію доповнила Фло, і в 2012 – привабливий Топпер.
Ставлення Вільяма Вегмана до його собак не можна назвати звичайним. На запитання Лізи Біар про те, чи був Мен Рей для нього більше, ніж просто частиною живого оточення, фотограф відповідає: «Це правда. Я ніколи не зміг би любити ручку дверей… Можливо я завжди намагався одухотворювати об'єкти. І Мей Рей потрапив у цей струмінь, стаючи чимось більшим за значенням, ніж просто собака. Якось мені здалося, ніби я почув від нього: «Я тобі ще потрібний сьогодні для зйомок?». Не можна не помітити, як це особливе ставлення, що виходить за рамки звичайної прихильності до собаки, відбивається і на роботах фотографа.
На його фотографіях хвостаті герої можуть приймати хитромудрі пози або бути одягнені в костюми, що доповнюється невимовними поглядами вейнмаранерів, сповненими гідності, вишуканості, а часом і щирого подиву.
Мабуть, антропоморфність його фоторобіт є однією з провідних ниток, що пов'язує різні періоди творчості та фотографії всіх його дванадцяти собак. І річ зовсім не в костюмах, але в блискучому вмінні фотографа зловити ці людські емоції на «обличчях» собак.
1982 року нью-йоркська газета The Village Vioce назвала Мен Рея, першого собаку Вільяма Вегмана, – Людиною року!
Якщо його собаки і не «людини», то точно не просто собаки!
Вільям Вегман живе в Нью-Йорку та Мейні, де вирощує нове покоління веймарських лягавих і продовжує займатися творчістю різних форм та жанрів.