Несумісність англійською
Ще минулої осені британський прем'єр Девід Кемерон та перший міністр Шотландії Алекс Салмонд підписали умови проведення цього референдуму. Днями в Науковому центрі Глазго заступник першого міністра Шотландії Нікола Стурджен представила Білу книгу – «Майбутнє Шотландії: ваш путівник незалежної Шотландії». Початковий тираж книги – 20 000 екземплярів. Її роздаватимуть усім, хто попросить.
СТУРДЖЕН НАЗВАЛА БІЛУ КНИГУ «ЕПОХАЛЬНИМ ДОКУМЕНТОМ», який допоможе шотландцям відновити історичну справедливість. За її словами, Біла книга «набита цифрами, фактами та інформацією». У ній розглядаються всі вигоди, на які можуть розраховувати окремі особи та країна загалом у разі проголошення незалежності Шотландії.
Якщо навіть більшість британців прирівнюють національність до громадянства (замість підданства, що існувало до ухвалення в 1948 р. Акту про національність Британії), значна частина ірландців, шотландців і валлійців вважає, що вони з англійцями є представниками різних націй (1707 р. політичної унії). Англії та Шотландії була утворена Великобританія, пізніше, в 1801 р., до її складу увійшла Ірландія.) У зв'язку з цим зараз Великобританію не цілком коректно вважати національною державою.
ЩЕ У 1978 РОКУ ВІДБУВСЯ РЕФЕРЕНДУМ ПРО СТВОРЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО законодавчого органу в Шотландії, за підсумками якого за створення шотландської асамблеї проголосували 51,62% виборців, проти — 48,38%. Проте лейбористський уряд Великобританії відмовився визнати результати референдуму, вважаючи, що така мала перевага і низька явка не відображають повноти думки жителів Шотландії (справа в тому, що, згідно з умовами референдуму, для створення парламенту потрібні були голоси 40% жителівШотландії за загальної явки в 63,6%, але виявилося, що лише 32,9% проголосували за створення національної асамблеї).
До речі, офіційна відмова у створенні шотландської асамблеї призвела до політичної кризи, і частина депутатів висловила вотум недовіри британському уряду. В результаті уряд був відправлений у відставку, а на виборах, що відбулися в 1979 році, перемогу здобула Консервативна партія на чолі з Маргарет Тетчер. Питання створення шотландського парламенту було відкладено на довгі двадцять років (проти його створення традиційно виступає Консервативна партія, представники якої вважають, що створення такого інституту може призвести до повного суверенітету Шотландії).
Ці події вписувалися в контекст тих принципів, на яких сяк-так і ґрунтувався колишній світоустрій. Зовсім інакша ситуація сьогодні: в сучасних умовах глобального розвалу загальних понять британському уряду буде дуже і дуже складно переконати народ Шотландії в тому, що обраний курс згубний і взагалі суперечить основам демократії. І ось уже в нових політичних умовах парламент Великобританії ухвалив у 1998 році закон про створення шотландського парламенту, який мав нехай обмежений, але вже право формувати уряд, приймати на своїй території власні закони, регулювати оподаткування.
Ось і різниця між з'єднаним королівством і АЗЕРБАЙДЖАНОМ. Перше при всьому наполегливому небажанні надавати незалежність одній зі своїх країн, проте не може не йти в ногу з часом, друге — стоїть намертво на своєму базовому анахронізмі — на тих же принципах 20-х років, бо нічого іншого в житті цієї країни не існувало .
Шотландці домагаються незалежності близько трьох століть: після того, як у 1707 р. Англія та Шотландіяутворили єдине Королівство Великобританія, стало очевидним, що у сфері двосторонніх відносин стали поступово переважати імперські амбіції Лондона і що ця тенденція набуває незворотного характеру. Власне тоді шотландці й почали боротися за незалежність.
Зрозуміло, що це було ще до виявлення нафтових запасів на шельфі Північного моря. Тобто йшлося про несумісність існування в одній державі двох країн. І це незважаючи на те, що обидва народи (англійці та шотландці) при всій своїй відмінності є все ж таки близькими і спорідненими народами — носіями єдиної (в принципі) культурної традиції, що шотландці Вальтер Скотт і Роберт Бернс майже однаково шануються і англійцями, що вже у новий час прем'єр-міністром Великобританії був (у 2007 – 2010 рр.) шотландець Гордон Браун тощо.
Якщо розглядати це питання з нашого регіонального куточка (а інакше ми не можемо) і проектувати проблему англо-шотландської несумісності на площину вірмено-азербайджанських відносин, то незрозуміло, про яку несумісність взагалі може йтися. І тоді постає питання: якщо у справі відстоювання демократичних принципів, а також у своєму прагненні йти в ногу з часом британські (зокрема) політики послідовні настільки, що здатні фіксувати цей горезвісний фактор несумісності, то чому вони (відомо, що британські паливні корпорації) лобіюють інтереси Азербайджану на міжнародній арені) чи не хочуть помічати справжню несумісність між вірменами та новоствореною спільнотою, яка від самого початку свого зовнішнього моделювання влаштовувала погроми та різанину вірменів і приватизувала культурну спадщину народів регіону?