Олексій Погрібний-Олександров Сакси

Са́кси- стародавній військово-політичний племінний союз північно-європейської частини, що існував з середини 2-го століття нашої ери. [1] [2] У середньовічні часи, — у період міжнародних ганзейських торговельних відносин та міграцій, — сильний вплив саксів мав на мови та культуру давніх північних територій сучасної Німеччини, а також на полабських слов'ян, балтійські, фінські та поморсько-західнослов'янські народи. Спільно з англами стали основою у створенні Англії та Великої Британії.

Зміст

Ареал розселення [ред.]

З ІІ століття н. е. охоплює приблизно Східні Нідерланди, сьогоднішні німецькі землі Вестфалія (Westfalen), Нижня Саксонія (Niedersachsen) (виключаючи території, заселені племенами фризів (Friesen)), Хо , Мекленбург та північ Саксонії-Анхальт (Sachsen-Anhalt) . [3]

У римських джерелах, починаючи з ІІІ століття н. е., зустрічаються скарги на морський розбій та піратство саксів.

У період від ІІІ до V століття н. е. частина саксів, поряд з англами та ютами, переселилася в південну частину острова Британії. Внаслідок силового захоплення земель та злиття з англами вони перетворилися на спільність англосаксів, яка стала політично та лінгвістично домінуючою в Англії.

Історична довідка [ред.]

Джерела ІІ століття нашої ери згадують, що лат. saxones - німецькі племена, що населяли територію нинішньої Шлезвіг-Голштінії. У III-IV століттях, просунулися на південь до річки Везер, поєднуючись з херусками, хавками та іншими племенами. У V столітті, частина саксів переселилося на британські острови й у Англію, інші ж просунулися до Рейну і Тюрингії. У VIII столітті сакси розпалися на 4 групи- Вестфалів, остфалів, нордальбінгів та анегріїв. Соціальне розшарування призвело до утворення еделінгів - як знаті, фрілінгів - вільних людей, і літів - залежних та/або рабів. Завоювання саксів почалося з Карла Мартелла і закінчилося — внаслідок запеклої та тривалої боротьби — Карлом Великим. [5]

Вперше сакси згадуються в географії Птолемея. [6] [7] Тацит нічого не знає про існування саксів, але в епоху переселення народів вони виступають як велике плем'я. До складу саксів, за цілком гіпотетичними припущеннями старих медієвістів, увійшли описані Тацитом [8] [9] хавки, марси, херуски та ангріварії, що ґрунтується на припущенні виключно географічних зіставлень.

Об'єднавшись у групу військово-політичного племінного союзу в період 3-4 століть (куди, з тих же земель, частково увійшли й українські — «херуски»), сакси займали території на схід від Рейну та на захід від Ельби. . Живучи в області Ельбського басейну, Везера і Ютландського півострова, сакси зайнялися морськими розбоями і наводили на північні береги Галлії такий самий жах, як нормани, що пізніше прийшли їм на зміну.

Боротьба з Карлом тривала ще 20 років: він десятками тисяч виселяв саксів у Галію, а франків селив у землі саксів і цією насильницькою колонізаційною перетасовкою досяг, нарешті, міцного панування над своїми неприборканими ворогами. Сакси були вірні не тільки Карлові (в останні десять років його життя), але й синові його Людовіку Благочестивому: це вони довели під час смут і міжусобиць, що передували Верденському трактату, коли вони всіма силами підтримували імператора проти його синів. Коли Людовік Благочестивий помер, сакси намагалися повстати проти франків, організувавши опір 841-843 років і це була остання.спроба такого роду. У 842 році, Людовик Німецький утихомирив бунт, а в 843 році сакси разом зі східно-франкською монархією дісталися на спадок своєму упокорювачу, в результаті чого - за Верденським договором, область саксів відійшла до Східно-Франського королівства. З того часу вони зливаються у своїх історичних долях з рештою Німеччини.

Наприкінці 9 століття утворилося Саксонське герцогство. У 10-му столітті сакси висунули зі свого середовища імператорську династію; тоді ж вони знайшли собі апологета в особі історика Відукінда, який прославляв їхні національні звитяги. [11] [12] [13] У загальних історіях Лампрехта та Вайца саксам відведено досить значне місце.

Ті частини конфедерації саксів, які перебралися і завоювали більшу частину островів сучасної Великобританії, з'явилися об'єднаною спільнотою англосаксонської групи населення, яка і стала основою об'єднаного англійського королівства, і яке проіснувало з 927 по 1707 роки, а після об'єднання з королівством. Великої Британії.

Вірування, побут та традиції [ред.]

Християнська культура проникла до саксів пізніше, ніж до інших європейських племен середньовіччя; до підпорядкування і звернення до християнства Карлом Великим континентальні сакси зберігали свій древній племінний статут і мали короля, залишаючись ревними язичниками і відстоюючи старі вірування. Суспільні та родові порядки, описані Тацитом, повністю збереглися у саксів до кінця VIII століття: сакси жили вільними, самоуправляющимися громадами, що укладали союз у разі небезпеки з боку зовнішнього ворога; всі важливі питання вирішували на щорічних зборах старійшин племені - вічем, яке називалося «Тінг» (порівн. - нім. Ding або англ. Thing); вічем керувалиобщинними справами, а за часів військових конфліктів загальні збори обирало для очолювання герцога: герцоги-военачальники приймали керування над народом лише тимчасово військових конфліктів і по закінченні військових дій складав із себе повноваження влади. На вічах брали участь лише два стани: еделінги — «шляхетні», знати, фрілінги — вільні громадяни. Напівзалежні літи та раби участі у політичних справах не брали; інші станові підрозділи саксів були відсутні.

Після страшних поразок, завданих саксами в 783 і 784 роках, Вітекінд прийшов до Карла з виявом покірності; він і багато впливових еделінгів прийняли хрещення, і з тих пір серед саксів починається розкол, що призвів до утворення двох течій: одного — старозаповітного і язичницько-національного, і, іншого — нового, тяжкого до франків і християнства.