Оленярство
Оленячі упряжки з вантажем Доїння північного оленя, кінець XIX століття. Сер-Варангер, Північна Норвегія. Чоловік-квен та жінка — інарі-саамі
Зміст
- 1 Загальна характеристика та історія оленярства
- 2 Оленярство в Україні
- 3 Див.
- 4 Примітки
- 5 Література
- 6 Посилання
Загальна характеристика та історія оленівництва
Згідно з сучасними даними, олень був одомашнений у південному Сибіру самодійцями та тунгусами на рубежі н. е. під впливом степового конярства скіфських та тюркських народів. Тунгуси їздили на оленях верхи, тоді як досягли Арктики самодійці (ненці) у X столітті створили оленячі сани і познайомили з оленярством народи крайньої Півночі від лапландців у Європі до палеоазіатів у Східному Сибіру. Саами і північні норвежці з Халогаланда освоїли оленярство в IX, у XVI столітті починають опановувати навички оленівництва і палеоазіати східного Сибіру (чукчі)
У наш час оленярством займаються багато народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу України, у тому числі долгани, комі, коряки, ненці, саами, тофалари, ханти, мансі, евенки, евени, юкагіри, чукчі. У Норвегії, Швеції та Фінляндії оленярством займаються саами (раніше також займалися квени).
Для оленярства властива висока мобільність стада, яка пов'язана зі станом пасовищ та доступністю кормів. Олені можуть випасатися у північній тайзі, лісотундрі та тундрі. Відповідно, оленярство може бути лісовим, тундровим та міжзональним. В останньому випадку влітку стада випасаються в тундрі, а на зимовий період переганяються в лісотундру та північну тайгу. Кожне стадо чатує на бригаду або сім'ю оленярів, що мають мобільне житло: чум, намет, ярангу. Основне завдання оленярів-захист тварин від численних хижаків тасвоєчасна зміна пасовищних ділянок. Кочування стад оленів проводиться за заздалегідь обумовленими маршрутами, зазвичай постійним протягом багато часу. У лісовій зоні олені можуть у літньо-осінній період випасатися вільно. Восени всі тварини зганяють у спеціальні загони — коралі для прорахунку, маркування молодняку, ветеринарних обробок та вибракування окремих особин. Північні олені можуть бути забиті прямо серед стада, оскільки їхні родичі цього не лякаються. В наш час для підгону оленів нерідко застосовуються снігоходи, але ненці та евенки традиційно використовують оленів як транспортних тварин.
Так як північні олені переносять природно-кліматичні умови, за яких інші домашні тварини, як правило, не виживають, то в XX столітті одомашнені тварини були завезені до Гренландії, Канади та Аляски. Тамтешні корінні народи хоч і давно полювали на них, але ніколи не приручали. Маленькі стада північних оленів були завезені і такі субантарктичні острови як Південна Георгія і Архіпелаг Кергелен, де їх утримують переважно дослідники.