Овечкін, Бебкок, Клаттербак взяли участь у акції «Хокей проти раку»
У шестирічного Колтона Платта рік тому було діагностовано лейкемію. Наразі він проходить лікування в одній із дитячих лікарень Денвера. Колтон дуже любить хокей. Декілька днів тому виповнилася його давня мрія – хлопчик потрапив на тренування улюбленої команди «Колорадо», познайомився з усіма гравцями та взяв автографи у своїх кумирів.
«Колорадо Евеланш» поряд з рештою 29 команд НХЛ бере участь у щорічній акції «Hockey fights cancer». Проект Національної хокейної ліги «Хокей бореться з раком», або «Хокей проти раку», зародився 1998 року, підхопивши тоді ініціативу «Тампи», яка підтримувала свого гравця Джона Каллена. Він упродовж 10 років виступав у НХЛ, проте рак лімфатичної залози позбавив його можливості займатися улюбленою справою. За кілька років Каллен зумів перемогти хворобу і зіграв потім у кількох матчах, отримавши приз Білла Мастерсона за внесок у хокей. Тоді вся Канада говорила про цей випадок.
На офіційному сайті НХЛ кожен охочий може зробити пожертву на суму від п'яти доларів. Для перерахування грошей достатньо вказати особисті дати,
команду, за яку ти вболіваєш і реквізити банківської картки.
Клуби, що організовують вечори боротьби з раком, виходять на лід у формі світло-фіолетового кольору. Справа в тому, що лавандова стрічка – символ боротьби з усіма видами раку. Вартість хокейних светрів такого кольору з емблемою твоєї улюбленої команди НХЛ складає 150 американських доларів (приблизно 9600 рублів), а кепка обійдеться в 28 доларів (1800 рублів).
«Ти просто не можеш залишитися осторонь»
"Нью-Йорк Айлендерс" одним із перших цього року, хто провів матч у рамках проекту "Хокей бореться з раком", запросивши на хокеймалюків з онкологічними захворюваннями. Нападник «Айлендерс» Кел Клаттербак намагався зробити все можливе, щоб за ці кілька годин відволікти хлопців від думок про тяжку хворобу. Після перемоги над «Торонто» (5:1) Кел поспілкувався з кожним маленьким гостем матчу, роздав із десяток автографів та подарував дітям шайбу та інші пам'ятні речі.
«У такі моменти ніколи не знаєш, що сказати, – зізнався згодом Клаттербак. - Ти бачиш цих дітей і просто хочеш, щоб вони посміхнулись. Їхні батьки завжди поруч. Вони борються так сильно, як тільки можуть. А ти просто не можеш залишитися осторонь».