Пацієнти тублікарні нерідко відпрошуються до міста, Уральський Тиждень
Користувач Нуржан повідомляє: Переслідуючи добрі наміри, попереджаю мешканців м. Уральська про те, що пацієнти тублікарні міста нерідко відпрошуються до міста, хто за покупками, хто відвідати рідних. Прошу керівництво міста заборонити випускати хворих за межі лікарні. Сам колишній пацієнт.
Спростування на публікацію: «Неякісне паливо на АЗС «НАФТОК»
В Уральську почали руйнувати сквер, відкритий до Дня міста (ФОТО)
Хто забруднює Чаган?
«На пляжі я за гроші лежу», або пляжний відпочинок по-уральськи
Нуржан, дрібна ти душонка. Ці пацієнти лежать у лікарні по півроку, як у в'язниці, один телевізор на поверх, радянська бібліотека та жодних розваг. У місто відпускають тільки тих, у кого закрита форма, які не становлять суспільної небезпеки. І ці хворі лежать у лікарні не з метою ізоляції від суспільства, а для дотримання режиму та спостереження. Вони до речі і до близьких приїжджають, переночувати, побути в домашньому затишку, невже думаєш вони будуть наражати своїх рідних на ризик зараження. Ех Нуржан Нуржан, не можна так.
Гаразд, якщо по півроку лежать, у мене знайома вже скоро буде як два роки із закритою формою.
лікарям видніше кого відпускати, кого-ні. будьте доброзичливішими
Повністю згоден, із відкритою формою туберкульозу нікого не відпускають. Відпускають лише із закритою. Закрита форма не заразна і небезпека не становить.
У нас у пів міста закрита форма. Кожен другий — носій палички, у тому числі я. Просто хвороба розвивається за певних умов.
в тубі - давно все на комерцію поставлено, дружиш з лікарем (вимірюється в тисячах) тобі і ліки дорожні і напрогулянку за бажанням, якщо не заплатиш — згниєш там живцем
В Уральську лежать лише з відкритою формою, хто стає закритим, переводять до інших лікарень (Чапаєво, Аксай), де лежать із закритою формою.
Маячня ... У мене подружка лежить у закритій формою, не яких Аксаєв і Чапаєв близько не було.
Я згодна з Нуржаном, і точно знаю, що і з відкритою формою туберкульозу люди виходять і йдуть куди їм заманеться. Особисто знала таких людей. Навіть під час прогулянки вони могли піти кудись то в місто, а потім повернутися, або наступного дня. Медсестри не завжди говорять про те, що хтось пішов, не хоче їм догани отримувати, що не встежили і під час не доповіли. От і мовчать. Тільки на обході іноді помічають, і тоді вже подітися нема куди. А так, там повне свавілля. Проти закритої форми — нічого не маю, а ось з відкритою...просто наболіло...Я звичайно розумію, що вони там втомлюються, їм теж полювання додому, але виходячи в громадське місце, в громадський транспорт, вони стають загрозою, адже вони ж повинні це розуміти ... Не треба бути егоїстами, потрібно і про людей, що оточують тебе, теж думати. Нам теж не хочеться хворіти, зрозумійте це! Тільки коли люди це зрозуміють — буде менша захворюваність та більші успіхи у лікуванні.
Щоб з БК+ не виходили з лікарні, треба створювати умови,т.к. умови в лікарні залишають бажати кращого в плані ХАРЧУВАННЯ ТА ВІДНОСИНИ персоналу. зі своєї кишені…
У Жангалі як закрили тублікарню за наявності 2,5 тисяч хворих на туберкульози, що відбулися на обліку (а це приблизно 12 відсотків населення) з ініціативи акіма району Лавра Хайретдіноваякі запропонував відкрити замість тублікарні, психіатричну лікарню (на обліку перебуває 122 хворих). А тепер пішло зростання смертності через туберкульоз. Є перші жертви ініціативи Акіма. Таким чином у нас збільшиться смертність та зростання туберкульозно хворих.
Ось тема для журналістського розслідування. Ну хто з УН зважиться розкрити її. Адже багато людей лежать там, хворіють. А у ЗМІ про них нічого немає. Хто зможе розкрити проблеми у цій галузі, це не політика звичайно (але стосується людей).
дружіть Погадаєв, роговий .... тоді все буде шляхом (1000 у.е приблизно)
Дійсно хороша тема для журналістів. Будь ласка покапайтесь по глибше, дуже цікаво. Не дай Бог комусь захворіти.
сам пройшов через весь цей АТ, кого реально цікавить можу все подробиці розповісти! Там все вирішують гроші або зв'язки. Роговий і Палич пора у в'язницю!
жах. адже держава такі гроші виділяє на лікування
Чув що туди, навіть хворих із відкритою формою в одну палату із закритою формою кладуть, так хворі із закритою формою стають із відкритою.
Лукич зверни увагу на тему
мені довелося піти на огляд лікаря хірург-фтизіатор (лімфавузлами), який знаходиться тільки в тублікарні з однорічною дитиною. сиділи в одному коридорі з пацієнтами. я був у шоці. більше нема де робити огляд. навіть загубились у коридорі, зайшли не туди. ледве пішли звідти.
у мене сестричка теж хворіла, не побачили не вберегли, вона померла, вона говорила що Рогова просила грошей, ту суму що ми їй запропонували мабуть була мізерно мала вона навіть слухати нас не стала, та перевела її на кумиску до хроніків, недовго вона після цього прожила.скаржилась на погані умови що вночі там п'ють деякі хворі, на відсутність ліків
На свята може і невідпускають, але вони (дитяче відділення) спокійно можуть у місто вийти магазинами.
Історія туберкульозу України XX століття.
За Першу світову війну від ран та хвороб загинуло 1 700 000 українських солдатів; за той же період втрати серед цивільного населення від туберкульозу становили 2000000 осіб. Хоча за роки насильства і потреби, що виникли після першої світової війни та Жовтневої революції, захворюваність на туберкульоз різко зросла, саме в цей час радянський уряд вперше розробив і впровадив програму боротьби з туберкульозом.
В історичному нарисі про боротьбу з туберкульозом у СРСР Лапіна виділяє три періоди. Перший відноситься до інтервалу між 1917 і початком Другої світової війни: «За цей період була створена мережа державних протитуберкульозних установ, збільшилася кількість фахівців, були розроблені та впроваджені нові форми та методи боротьби з туберкульозом».
У 1918 р. створено Народний Комісаріат із Охорони здоров'я, який почав вживати узгоджених заходів щодо лікування та профілактики туберкульозу. До 1936 р. у протитуберкульозних диспансерах та санаторіях працювало 27 000 лікарів, які пройшли спеціальну підготовку. Як і в Європі, у 20-ті роки захворюваність на туберкульоз в Україні почала знижуватися. Тим часом мережа протитуберкульозних установ у СРСР продовжувала розширюватися. Головну роль грали диспансери. Число протитуберкульозних диспансерів і пунктів швидко збільшилося з 43 до 1048 з 1914 по 1941 р.р. Ці заклади обслуговували всіх хворих, незалежно від віку, та займалися діагностикою та лікуванням туберкульозу, а також санітарно-просвітницькою та профілактичною роботою. До появи антибіотиків протитуберкульозні заходи зводилися до виявлення випадків активного туберкульозу серед населення, поліпшення харчування,санаторного та хірургічного лікування.
Починаючи з 1925 р., з появою вакцини БЦЖ важливе місце у боротьбі з туберкульозом у СРСР зайняла вакцинація. Система боротьби з туберкульозом охопила інші радянські республіки. Одночасно із створенням та розширенням мережі протитуберкульозних установ проходила підготовка фахівців. У багатьох науково-дослідних інститутах туберкульозу почалася підготовка лікарів, і до кінця 30-х рр. щорічно випускали 500 фтизіатрів.
У ході Другої світової війни, 2-го періоду за класифікацією Лапіної, ризик туберкульозу зріс через війну як таку, голод, зруйновану систему охорони здоров'я та величезну нову хвилю захворюваності, в силу тодішніх обставин недостатньо підтвердженої цифрами. Війна завдала істотної шкоди системі боротьби з туберкульозом в СРСР: до 1944 р. по всій країні вціліло лише 285 санаторіїв і менше 25 000 ліжок для хворих на туберкульоз. Незважаючи на ці втрати, із закінченням війни боротьба з туберкульозом у СРСР неухильно тривала. Хоча захворюваність на туберкульоз була значно вищою, ніж у Західній Європі, і помітно коливалася в різних регіонах, вже до 1950 р. цей показник по Україні становив менше 100:100 000.
Із закінченням війни збіглася поява протитуберкульозних препаратів, тому захворюваність на туберкульоз знижувалася прискореними темпами; крім того, в СРСР була створена ще більша мережа протитуберкульозних установ. За цей період, — третій за класифікацією Лапіною, — «у СРСР створено потужну матеріально-технічну базу для боротьби з туберкульозом». Між 1950 та 1955 р.р. кількість фахівців, протитуберкульозних кабінетів та стаціонарів збільшилася на 60% у містах та на 72% у сільській місцевості. Число дітей та підлітків, щорічно вакцинованих БЦЖ, зросло з 3 мільйонів у1950 р. до 13,5 мільйонів 1959 р.