Персонал як фактор підвищення конкурентоспроможності підприємства
Метою дослідження є визначення важливості для підприємства, підвищувати та покращувати управління персоналом, оскільки це один із факторів, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємства.
Предметом дослідження є визначення необхідних вимог до персоналу, які забезпечуватимуть конкурентоспроможність підприємства.
Об'єктом дослідження виступає безпосередньо функціонуючі підприємства, на яких існує такий процес управління персоналом.
Управління персоналом досліджувалося такими вченими, як швейцарський професор Мартін Хільб. У 90-х роках дедалі більшу увагу приділяють проблемам управління персоналом вчені Німеччини (Х.-Ф. Акерманн, В.Є. Файкс, Р. Марр), США (Л. Берд, І. Месхолам, П.Ф. Боксалл, М А. Диванна, С. Дж. Фомбрун, Н. М. Тичі), Австрії (В. Ельсік) та ряду інших країн [3].
Суть управління персоналом полягає в людському ресурсі, здобутому в конкурентній боротьбі на ринку праці, що становить цінність компанії. Нині від працівників вимагають якостей за умов масового виробництва.
Найбільш слабкими ланками української економіки є мізерні державні вкладення у розвиток освіти, науки та охорони здоров'я, слабке державне регулювання економіки, нерозвиненість систем управління (менеджменту) на всіх рівнях управлінської ієрархії, нестійкість банківської системи та ін. За 10 років ринкових перетворень не прийнято програм підвищення конкурентоспроможності країни.
У вирішенні цієї проблеми значна роль належить конкурентоспроможності управлінських рішень [1].
Статистичні дані свідчать про те, що причини 90% банкрутств підприємств пов'язані з некомпетентністю керівників, нестачею у них досвіду,незбалансованістю системи необхідних знань.
Навчання персоналу можна розцінювати як чинник підвищення конкурентоспроможності організації, підприємства спочатку ставить перед навчанням персоналу певні цілі: підвищити обізнаність персоналу про стратегічні цілі компанії, зацікавити їх досягнення і підготувати до майбутньої роботі; підвищити рівень професіоналізму працівників; підготувати базу щодо організаційних змін; покращити виробничі показники.
Компанії, які здійснюють сучасну корпоративну освітню підготовку, лідирують за умов конкуренції. Крім того, в процесі навчання співробітники компанії опановують нові методи роботи на основі аналізу діяльності свого підприємства. Працівники компанії мають можливість отримувати такі знання, які необхідні їм для вирішення сьогоднішніх проблем. Це певною мірою позитивно впливає конкурентоспроможність компанії.
Стратегічний підхід до розвитку персоналу підприємства – полягає у забезпеченні сталої конкурентної переваги підприємства, за допомогою нарощування конкурентоспроможності персоналу та забезпечення гарантії його професійного зростання та розвитку на довгострокову перспективу.
З погляду впливу на стратегію розвитку персоналу, особливо важливими є три складові стратегії промислового підприємства, що сприяє підвищенню його конкурентоспроможності: якість продукції (послуг, робіт); інноваційна політика; техніко-технологічна стратегія у частині, що з чинниками зміни профільної технології виробництва [2].
Сьогодні у всьому світі конкурентоспроможність підприємства, визначають забезпеченість кваліфікованою робочою силою, ступінь мотивації персоналу, організаційніструктури та форми роботи, що дозволяють досягти високого рівня конкурентоспроможності працівників та ефективніше використовувати їх трудовий потенціал. Отже, лише з перетині трьох складових – конкурентоспроможні технології, конкурентоспроможні методи організації виробництва та праці, конкурентоспроможний персонал – можливе досягнення конкурентоспроможності підприємства у цілому, що, своєю чергою, є запорукою його ефективної роботи [2].
Література: Виноградський, М. Д. Управління персоналом. [Текст]: навч. посіб. / М. Д. Виноградський, О. М. Виноградська, О. М. Шканова; - 2-ге видання: - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 502 с. - ISBN 97S-966-364-766-1. Воронкова, В. Г. Управління людськими ресурсами: філософські засідки [Текст] : навчальний посібник / В. Г. Воронкової; під ред. д. ф. н., проф.-К. : ВД «Професіонал», 2006. - 576 с. - ISBN 966-370-012-2.