Про книгу «Вторгнення» - Чехословаччина, 1968
Про книгу «Вторгнення»
Цей текст був написаний мною на замовлення чеського щотижневого додатку до газети Lidove noviny і переведений чеською (з деякими скороченнями) празьким журналістом Іваном Адамовичем (Ivan Adamovic).
1992 року, працюючи для одного популярного московського тижневика, я збирався написати статтю про розпад Варшавського Договору. Зателефонував знайомому генералу, якого знав з колишньої репортерської роботи в Бухаресті з проханням розповісти про останні місяці Варшавського Договору. Але генерал відмовився і запропонував натомість познайомити мене з Олександром Майоровим, який на той час саме хотів зайнятися написанням мемуарів.
Я приїхав до Майорова на дачу, де він постійно мешкав — це знамените селище «генеральських дач» під Красногорськом поблизу Москви.
Майоров був зі мною люб'язний, ввічливий. Я побачив у ньому "старого військового вовка", який може розповісти щось по-справжньому цінне. Генерал відчув мій інтерес. І, звичайно, для нього було важливим моє «комуністичне» походження: у 80-х роках я працював у головній радянській комуністичній газеті «Правда» — і для генерала це була додаткова рекомендація у моїй «благонадійності».
На цьому наші шляхи розійшлися.
Згодом мені випадково стали відомі й інші не дуже приємні епізоди з кар'єри генерала. Наприклад, наприкінці 90-х років відомий і вже літній тоді кінодокументаліст Анатолій Колошин (ми з ним готували до видання його невеликий гумористичний рукопис «Андре Коло. Переобране») поділився зі мною спогадом про випадок, свідком якого був. На початку 70-х років на одному з чехословацьких полігонів, під час навчань, у присутності інших генералів, командувач радянської групи військ Майоров дозволиврадянському підполковнику припасти до генеральських чобіт, щоб очистити їх від полігонного бруду. Майоров був людиною, безперечно, значною. Тому і вчинки його були показовими, симптоматичними, зокрема, той епізод на полігоні. Але справедливість вимагає сказати й те, що якби в радянській армійській системі задовго до Майорова розвинуто традицію холуйства (а дідівщина, через яку пройшов і я сам за час служби в армії, з тієї самої низки відносин) — генерал почистив би собі чоботи сам.
Мені здається, що у своїх мемуарах він цим займається. І це цілком гідне заняття.
Майоров помер на початку 2008 року. Роботу з ним я згадую як великий особистий урок.