Про медицину в армії

Коли я служив терміну був у нас у частині період під назвою "Операція Антитерор". Полягала вона в тому, що були організовані додаткові патрулі на території нашого батальйону. В одному з таких патрулів я трохи захворів. Була весна, ноги мокрі постійно і безперервний холодний вітер. Загалом у якийсь момент зрозумів, що в мене гайморит. Ніс закладений, головний біль постійно, пазухи при простукуванні віддають різким болем. Прийшов у медпункт: - Здравжелаю. Гайморит у мене. Допоможіть!

У відповідь, звичайно ж: - Ти що лікар собі діагноз ставити? На тобі анальгін пачку. Іди лікуйся.

Пішов. Подивимося, як далі піде, думаю. Відходив до кінця тижня, самопочуття не погіршується, але голова болить постійно, таблетки вже з особистих запасів витрачати почав. На медогляді у п'ятницю ввечері ще раз про себе нагадав. Поміряли температуру, 38,3. Гаразд, кажуть, завтра після лазні відправимо тебе до шпиталю.

Наступного дня після лазні на прийом. Оглянули, послухали. Вердикт – пневмонія. Оформляють на лікування, того ж дня флюшка та рентген черепа. Поклали у відділення до таких же сирих та убогих. Місць немає, поставили мені розкладачку в коридорі. Тут варто відзначити, що мій організм мабуть забив опиратися і я на кілька днів пішов у відключення. Цілодобово спав, будили мене тільки для прийому їжі, таблеток та вимірювання температури. Через кілька днів я прийшов до тями і мене перевели в палату.

За результатами аналізів та обстежень поставили діагноз – двостороння пневмонія та гайморит.

Не пам'ятаю скільки я відпочивав там, але десь через півтора тижні мене направили до "фахівця" проколювати пазухи. Прийшов до нього: - Здрібаю трщ плквнк. Не треба мені нічого проколювати. Гайморит пройшов уже і взагалі я уколівбоюся.

-А Судячи з знімків у вас товариш рядової пазухи повні говна! Лікуватимемо.

-Та якісь знімки. Їм понад тиждень термін. Я що сам не відчуваю на вашу?

- Відставити суперечити, ви не лікар. Я лікар. Колоти будемо.

Ну, колоти так колоти. Проколов. Розчином прокачав. У мисці розчин як був прозорий, так і залишився. Ні краплі гною. "Так - каже - Пройшов гайморит. Вітаю". Він вітає мене. Фашист.

Незабаром мене виписали. На лікарів цих військових досі тримаю образу. Все через дупу роблять. От хоч би раз мене послухали, може й не було б у мене пневмонії у тяжкому стані та проколів у пазухах.

мене

Історії з життя

  • Найкращі зверху
  • Перші зверху
  • Актуальні зверху

Відправили на роботи за територію військової частини 4-х бійців та прапора. Після закінчення робіт прапор збудував бійців і вважає: — Раз, два, три, чотири. Нас було п'ятеро. Де п'яте? Шукаємо п'ятого. Розійдись. Проходить 10 хв. Знову побудова, та сама історія, команда "Розійдись. Шукаємо п'ятого". Після третьої побудови один боєць каже: — Товаришу прапорщик, давайте порахую, а Ви стаєте в лад. Вважає: "Раз, два, три, чотири, і показуючи на себе - П'ять. Прапор підходить до цього бійця, відважує йому потиличник і каже: - Так, це ми тебе, виродок, півгодини шукали!"

Прокол пазухи - пряме хворе місце. Будучи в армії, зліг у госпіталь м. Одинцово з правосторонньою пневмонією, проте поскаржився ще й на нежить, що не припиняється вже років з десять як, завжди на краплях. Ну фіглі, шпиталь же, допоможуть.

Ось того ж вечора зробили мені експрес-аналіз крові, рентген пазух носа, поклали в пульмонологію лікуватися від пневмонії. Кип'яченої води тоді в палаті не було і медсестра сказала налитиз-під крана води і запити антибіотики, а завтра і нормальна вода буде. Ну добре. Таблетки-уколи, так і наступного дня настав. Ближче до обіду сусідові по палаті різко стало херово до блювоти. Мало, з'їв може чогось. А надвечір і я раптово відчув себе так огидно, наскільки не було ніколи. Як п'яний ледве дошкандибав до медсестри і попросив води, заодно вимірявши температуру - 38.5. Налив води, пішов назад у палату і тут розумію, що ща вирве, добре в палаті раковина, довелося стругати туди. Ось так попили води з-під крана.

Наступного дня отруєння все ще не відпускало, а може і пневмонія свою роль зіграла, температура була ближче до 38. Раптом викликають до лору, ну, думаю, хоч щось хороше, ща порадить чим нежить лікувати. Сяк-так спустився на пару поверхів вниз (солдатам забороняла користуватися ліфтом пиздлива бабка-ліфтер, чия робота полягала сидіти в ліфті на стільці і кнопки натискати), чи бачите "вас тут багато, а старі чекати повинні", і похер, що тебе ковбасить до тремтіння.

Приходжу, відчиняю двері, а на порозі мене зустрічає плечистий чоловік у халаті і масці, зовні відразу вселяє недвозначне "ща я робитиму тобі боляче, мухаха".

- Ну ти проходь, сідай. Так-так, на знімку затемнення тут у тебе, прокол робитимемо.

У цей час його помічник виконувала таку процедуру якійсь маленькій дівчинці років шести. Бідолашна дівчинка, дивився я на її страждання і відчував всі принади цієї операції.

Всю процедуру я описувати не буду, кому робили – той знає. За особистими враженнями це були найнеприємніші відчуття в житті, але зроблено все було досить швидко і безболісно, ​​за що лікарю дякую. Так ось, дивиться він на вміст із носа і каже:

- Хм. Вже другийпоспіль, у якого нічого немає.

Ти, блять, серйозно? Щойно мені зробили прокол просто так. Заштовхав він мені вату в ніс, попередив про можливу кровотечу, сказав, що це норма і відправив назад до палати. Знущалися, блимати.

Ще пам'ятаю, як мені діурез призначили без видимих ​​причин (збирання сечі за 24 години). Ну лікарям видніше, знайшов у сестринській п'ятилітрову банку і запустив процес збору наступного ранку. Минула доба, гордо здаю цей скарб медсестрі, а вона й каже:

- Тобі там діурез помилково призначили, помий банку і назад постав.