Пророки у Біблії

В іудео-християнському богослов'ї пророки — провісники волі Бога, які проповідували на території давніх Ізраїлю та Юдеї, а також у Ніневії та Вавилоні серед євреїв, ассирійців та вавилонян у період приблизно з останньої чверті VIII до н. е. до першої чверті IV ст. до зв. е.

Цим терміном у Септуагінті та Новому Завіті передається давньоєврейський термін «наві» (івр. נָבִיא‎, мн. ч. «невиим», івр. נְבִיאִים‎).

Пророки іноді називалися: Прозорливцями - 1Цар.9: 9 «Перш за в Ізраїлі, коли хтось ішов запитувати Бога, говорили так: підемо до прозорливця; бо той, кого нині пророком, колись називався прозорливцем».

Стражами - Єр.6:17 «І поставив Я вартових над вами, сказавши: 'Слухайте звуку труби'. Але вони сказали: 'Не будемо слухати'», Іс.56:10 «Вартові їхні сліпі всі й невігласи: всі вони німі пси, що не можуть гавкати, марудячи лежачи, що люблять спати», Єз.33:197 . Пророки називалися стражами, тому що вони повинні були пильнувати і попереджати свій народ про загрозу, яка йому загрожує.

Пастирями — Зах.10:2 «Бо терафими говорять порожнє, і віщуни бачать хибне і розповідають сни брехливі; вони втішають порожнечею; тому вони блукають як вівці, бідують, тому що немає пастиря», Єремія 23, Єзекіїль 34. Пророки називалися пастирями, тому що мали дбати про доручені їм Богом вівці Ізраїлеві — народ Божий.

3Цар.17:24 «І сказала та жінка Іллі: Тепер я дізналася, що ти чоловік Божий, і що слово Господнє в устах твоїх істинне», 2Пет.1:21 «Бо ніколи пророцтво не вимовлялося з волі. людської, але прорікали його святі Божі люди, будучи рухомі Духом Святим».

Практично вся спадщина біблійних пророків входить до єврейської та християнської збірки канонічних книг пророків і вцій якості є частиною Біблії. Однак список пророчих книг в іудейському та християнському каноі різний.

Біблійних пророків ділять на дві групи: ранні пророки (до VIII ст. до н. е.) та пізні пророки (VIII-IV ст. до н. е.). Відповідно, в Єврейській Біблії (Танасі) розділ пророчих книг поділено на книги ранніх та пізніх пророків, які мають принципову різницю у змісті. Ранні пророки книг не писали (або їх твори не збереглися), тому книги ранніх пророків (Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книги Царств) – історичні за змістом, про діяльність пророків там лише згадується. У християнській традиції ці книги належать до історичних, а не пророчих. До ранніх пророків відносяться Самуїл, Натан, Ілля, Єлисей, крім них у Біблії згадується ще безліч пророків.

Власне, пророчими є лише книги пізніх пророків. При цьому в християнстві до пророчих належить книга Даниїла, яка в Танаха такий не вважається і входить в інший розділ - Писання.

Традиційно за обсягом спадщини книги біблійних пророків поділяють на дві частини:

Малі пророки: Йоїл, Іона, Амос, Осія, Міхей, Наум, Софонія, Авакум, Авдій, Аггей, Захарія, Малахія.

За свідченням Біблії, пророки в міру своєї праведності та розвитку духовних умінь могли чути Голос Бога, говорити з Ним і передавати Його слова людям. Деякі з них могли тлумачити віщі сни, які Бог посилав різним людям як послання чи попередження. Пізні пророки були також релігійно-політичними ораторами та проповідниками. Загалом пророки стверджували перевагу морально-етичного початку над культом як таким, з його голою обрядовістю та жертвопринесеннями тварин.

Датування книг такожзалежить від вашої текстології та герменевтики. Відповідно до лібералів, релігійно-політичні промови, проповіді та оракули (пророкування) П. спочатку передавалися усно, потім записувалися і збиралися до збірок, які поступово доповнювалися і об'єднувалися (не завжди в хронологічному порядку їх створення) в окремі книги, остаточно відредаговані, мабуть, у період панування Ахеменідів (VI—V ст. до н. е.).

Твори пророків відрізняються багатством та яскравістю поетичної мови; вони стали великим вкладом у розвиток класичної давньоєврейської мови та літератури. Пророча література дуже вплинула на пізньоіудейську сектантську (ессеев-кумранитов) і християнську ідеологію і літературу. До ідей П. зверталися також християнські єретичні рухи Середньовіччя, ідеологи селянських воєн та інших народних рухів, соціалісти-утопісти.

У той же час, консервативна герменевтика стверджує, що деякі пророки самі складали книги або книги були записані практично відразу після смерті. Варто зазначити, що консервативна герменевтика має безліч доказів, хоча в ній є і елемент містики — віра в те, що пророки є частиною Божого Слова.

СТАРОЗАВІТНЕ ПРОРОЦТВО ЯК ФЕНОМЕН. ІНДИВІДУАЛЬНІОСОБЛИВОСТІ ПРОРОЧНИХ КНИГ СТАРОГО ЗАВІТУ. КОЛІЗІЯ «ПРОРОК І ЦАР».

Пророчі книги Зтарого Завітуї: Ісайї, Єремії, Єзекіїла, Даниїла, 12-ти малих пророків.

Ісая — біблійний пророк, що належав до 4 «великих» пророків Старого Заповіту. Святий Ісая був схожий на Єрусалим. Він проповідував Господнє слово близько сорока років у VIII ст. перед Христом. Про покликання на Божого пророка Ісая розповів у своїй пророчій книжці. За проповідування Божих наказів він багато терпів. Існуєпередання, що під час облоги Єрусалима ассирійцями Ісая молитвою добув з гори Сіон джерело, яке він назвав «Силоам», тобто «послане від Бога».

За наказом юдейського царя Манасії, який поклоня­вся поганським божкам, Ісаю поклали в дуплаву колоду та перерізали пилою вздовж тіла. Загинув пророк муче­ницькою смертю 696 року.

Коли пророк Ісайя провістив про народження Христа Господа від Діви, чого розум людський і помислити не міг, і коли через кілька століть Христос народився від Пресвятої і Пренепорочної Діви Марії, тоді не можна не бачити, що здійснення пророцтва – це діло Боже і що Сам Бог наперед сповістив його. Євангеліст Матвій, повіст­вуючи про народження Христа, наводить і пророцтво Ісайї. Це все сталося, каже він, щоб збулося сказане від Господа: “Ось Діва в утробі прийме, породить Сина і дадуть йому ім’я Емануїл, що означає: з нами Бог” (Мт. 1, 22-23; Іс. 7, 14).

ЛІРИЧНІ ЖАНРИ ТАНАХУ. ПСАЛТИР.

Псалтир (книга Псалмів) - одна з книг Святого Пи­сьма (святих Книг - Біблії). Однією з перших перекладена на старослов'янську мову ще за часів Кирила і Мефодія. Складається з 150 ліричних пісень-псальм з молитвами до Всевишнього, часто друкується окремою книгою та використовується для богослужбових піснопінь.

Псалтир віками уживали, як шкільний підручник, чи­тали над померлим, а також над хворим. Цитати з П.; зустрічаються вже в укр. літературі 11 ст. до найновіших часів. З П. у давнину ворожили, і текст т. зв. гадательного П., у якому до кожної псальми було пояснення, що в певних обставинах псальми радять діяти, був знаний уже в 11 ст..

Тематично псальми поділяють на декілька груп: гі­мни, індивідуальні лементи, спільні лементи, пісні довіри, індивідуальні псальми подяки, королівські псальми, псальми мудрості,паломницькі псальми, літургічні псальми. По іншій типології псальми поділяють на: пісні Сіона - псальми 48, 76, 84, 87, 122, 134, історичні літанії - псальми 78, 105, 106, 135, 136, паломницькі літургії - псальми 81, 21, літургії входу - псальми 15, 24, літургії правосуддя - псальми 50, 82, змішані типи - псальми 36, 40, 41, 68.

Псальми широко вживались та вживаються у бого­служінні іудаїзма. Також їх використовували ще найпе­рші християнські спільноти ще до формування канону Нового Заповіту.

Широко вживається у богослуженнях християнських церков (також укр.); для цього поділена на відповідні розділи — 20 кафизмів. Текст П. був у ч. найдавніших перекладів на слов. мову за часів св. Кирила й Методія і поширився в Україні відразу після прийняття християнс­тва. Дуже рано став тут відомий Псалтир з толкуванням («толковий») неясних місць та викладами, звич. проти іудейської віри.

Як популярна кн., Псалтир був у ч. найстаріших бі­лор.-укр. друкованих видань: Скорини (1517) і Федоро­вича в Заблудові (1570) та Острозі (1580).

Псалти́рь, Псалты́рь (от греч. ψαλτήριον, по названию струнного щипкового музыкального инструмента псалте­рия) — библейская книга Ветхого Завета, состоящая из 150 или 151 (в православных греческом и славянском вариантах Библии) песен (псалмов, греч. ψαλμός), изла­гающих благочестивые излияния восторженного сердца верующего при разных жизненных испытаниях. В Еврейской Библии (Танахе) называется תְּהִלִּים (тегилим) — буквально «восхваления», располагается в начале треть­его раздела Танаха — Ктувим (Писания). В большинстве языков книга называется просто «псалмы» (греч. ψαλμοί, англ. psalms и т. д., причём это название отличается от еврейского, так как в Танахе греческому ψαλμός соответ­ствует מִזְמוֹר (мизмор).

Книга Псалмів або Псалтир, так називається збірка 150-ти духовних піснеспівів, що виникли в різний час історії Ізраїля.

Починаючи арфою Давида, спів псалмів супроводжує всі храмові богослужіння, тимчасово припиняючись за царів боговідступників, втішає народ під ярмом вавилон­ським, а вже після відбудови храму і богослужіння при Ездрі та Неємії псалми знову займають належне їм місце. Вони виливають перед Богом все, що хвилює серця вірних: скорботу з приводу панування беззаконня на землі, і надію на перемогу світла над пітьмою, каяття за особисті гріхи і спрагу на спасіння згори; найбільш натхненні псалми підносяться до пророчого бачення Месії - Христа.

Псалми прийняті до канону новозаповітних книг, тому що вони являють Божественне Одкровення у виразах, що відповідають людським переживанням; і в образах, що передують переживанням Боголюдини в Його перевтіленні, стражданнях, воскресінні з мертвих і прийдешнім зацарюванні на землі.

Месіанських псалмів (пророцтв про Ісуса Христа) багато: 2, 8, 15, 21, 22, 23; 39, 40, 44, 46, 49, 54, 67, 68, 71, 88, 109, 117. Особливо виразні псалми 2, 21, 109. Біль­шість псалмів є справжньою духовною скарбницею, з котрої скорбота може черпати втіху, спокій та надію.

Словом «Псалтирь» также называются отдельные издания Псалтири, предназначенные для использования в христианском богослужении.

Разбиение текста на псалмы (и, следовательно, их нумерация) различается в иудейском (так называемом масоретском) тексте Библии и в древнегреческом «переводе 70 толковников» (Септуагинте).

Православная церковь использует переводы, основан­ные на Септуагинте, и, соответственно, греческую нумерацию псалмов.

Римско-католическая церковь традиционно исполь­зует латинский перевод(названий Вульгата), де нумерація також збігається з грецькою; така сама нумерація і в сучасному латинському виданні Літургії годинника. Однак у новому латинському перекладі Біблії (Нова Вульгата), як і в багатьох перекладах національними мовами використовується масоретська нумерація.

Протестанти зазвичай використовують масоретську нумерацію.

Септуагінта (і, відповідно, православна Псалтир) містить також 151-й псалом, який, втім, не входить в жодну з кафізм (див. нижче) і при богослужінні не читається.

У більшості українських видань Біблії, у тому числі й протестантських, зазвичай використовується грецька нумерація (про що завжди необхідно пам'ятати під час перекладів та порівняння текстів), іноді подвійна. У цій статті, відповідно до традиції, також застосовується грецька нумерація.