Рік британської коаліції чи надовго BBC News українська служба
Поділитися повідомленням у
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні.
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні
Рівно рік тому у Великій Британії було створено перший за 70 років коаліційний уряд. Чи буде це нововведення на британській політичній арені тимчасовим, чи в країні відбуваються серйозні зміни?
12 травня 2010 року Консервативна і Ліберально-демократична партії дійшли згоди про створення коаліційного уряду, оскільки на парламентських виборах, що тільки що відбулися, жодна з партій не змогла отримати більшість у парламенті. Традиційно у таких випадках у Британії формувалися уряди меншини, які виявлялися нестабільними.
Єдиний у сучасній британській історії виняток – уряд національної єдності 1931-1940 років, створений під час Великої депресії.
Коаліційні уряди – явище звичайне у багатьох країнах Європи. Але оскільки британського уряду національної єдності тридцятих років минулого століття вже практично ніхто не пам'ятає, у Британії ця новація викликає подив - навіть через рік після формування коаліції.
Як оглядачі, так і прості громадяни більше не говорять про "уряд" країни, а лише про "коаліцію" або "коаліційний уряд", підкреслюючи тим самим незвичайність явища.
Важко доводиться й самим членам коаліції, які виросли у країні, де переможець керував країною як хотів, лише час від часу прислухаючись до погляду інших партій.
У нинішньому кабінеті лідер консерваторів Девід Кемерон є прем'єр-міністром, а голова ліберал-демократів Нік Клегг – його заступником.
Коли міжпартійні дебати відбуваються не лише уВ парламенті, але й на засіданнях кабінету міністрів, багато представників обох партій явно сподіваються, що цей експеримент довго не триватиме і все швидше повернеться на свої кола.
Розбіжності між членами коаліції – цілком серйозні. Обидві партії переконані, що в умовах серйозного економічного спаду країні потрібні не менш серйозні реформи. Але які саме?
Консерватори та ліберал-демократи згодні, що насамперед необхідно у найкоротші терміни зменшити дефіцит бюджету, скоротити державний сектор економіки та кількість держслужбовців, а також змінити фінансування вищої освіти.
Внаслідок угоди з цих питань перед ліберал-демократами виникла проблема, оскільки під час передвиборчої кампанії вони твердо обіцяли виборцям, що вартість вищої освіти залишиться незмінною, а бюджетний дефіцит не можна скорочувати негайно.
Тепер виборці звинувачують партію практично в зраді, внаслідок чого на виборах, що відбулися на початку травня, до місцевих органів влади ліберал-демократи зазнали великої поразки.
Тепер ліберал-демократи регулярно наполягають, що не йдуть на поводу у консерваторів. Керівництво Консервативної партії хоче реформувати систему охорони здоров'я, але партія Ніка Клегга – голосно проти.
Але найсерйозніші розбіжності всередині коаліції сталися через ідею змінити систему виборів у Британії. Ліберал-демократи були горою за зміни, консерватори – повністю проти. Питання було винесено на референдум, але народ пропозицію однозначно відкинув.
З того часу ліберал-демократи постійно звинувачують консерваторів у тому, що ті вели брудну кампанію, що вони брехали виборцям і що їм довіряти дуже складно.
Англія – не вся Британія
Однак багато аналітиківзазначають, що напруженість у відносинах між партнерами по коаліції і здивування, з яким громадська думка ставиться до самого факту її створення, відображає не стільки британські, скільки суто англійські настрої.
Справа в тому, що коаліційні уряди – справа звичайна в інших частинах Сполученого Королівства.
З того часу, як у дев'яностих роках Шотландія, Уельс і Північна Ірландія отримали певну частку автономії і стали обирати свої власні, місцеві уряди, коаліції там створювалися регулярно.
Найдивовижніший коаліційний уряд – у Північній Ірландії, де прем'єром є представник юніоністів, які борються за збереження статусу Північної Ірландії як частини Сполученого Королівства, а на посаді його заступника – представник республіканців, які прагнуть об'єднати провінцію з Ірландією.
Незважаючи на непереборні розбіжності з самого фундаментального питання місцевої політики, уряд Північної Ірландії працює цілком ефективно.
В Уельсі та Шотландії коаліції теж не в новинку.
Партіям довіряють дедалі менше
Оглядачі зазначають, що швидше за все британським – і особливо англійським політикам доведеться звикати до того, що в майбутньому жодній із партій не вдасться заручитися більшістю місць у парламенті.
На загальних виборах голосує дедалі менше виборців.
Згідно з усіма опитуваннями громадської думки, за останні 20 років рівень довіри до основних політичних партій різко впав. У результаті виборці все частіше і частіше голосують за партії, які представляють або суто місцеві інтереси, або мають відносно вузьку програму (скажімо, екологічна Партія зелених або UKIP, яка виступає проти членства Британії в Євросоюзі).
У минулому люди часто голосували за класовою ознакою: робітничий клас – за лейбористів, середній клас – за консерваторів. Але, завдяки значним змін як в економіці країни, так і в її класовій структурі, зв'язки між класом та партіями різко ослабли.
Зростання популярності сепаратистських партій у Шотландії, Північній Ірландії та Уельсі ще більше розхитує традиційні підвалини британської політики.
Іншими словами, є всі шанси, що в майбутньому черговий коаліційний британський уряд святкуватиме чергову річницю. Річниця 2011 року – лише перший крок у нове політичне майбутнє Великої Британії.