Розповідь - Наша подорож, Соціальна мережа освітян
Розповідь "Наша подорож" про дружбу та тепле ставлення до мами.
| розповідь "Наша подорож" | 13.42 КБ |
Якось ми зі своїм другом пішли до лісу. У цей день сонце пекло дуже сильно. Знайома вузенька стежка привела нас до хащі лісу. Дерева затримували сонячне проміння, і тому в лісі було прохолодно. І ми з другом думали про те, як добре жити в лісі влітку. Тоді мій друг Юра запропонував завтра ж переїхати жити до лісу. Юра був старший за мене на два роки, тому я вирішив, що він знає, про що говорить. Мені було лише п'ять років. Наступного дня, коли батьки пішли на роботу, ми вирішили піти у ліс. Юрко гарним почерком написав листа батькам, де повідомив, що ми трішки поживемо в лісі. Попросив їх не перейматися. З хати я взяв хліб, цукерки. Юрко взяв шматок сала, дві пляшки води. І ми рушили в ліс, але шлях був не близьким. На шляху ми мали подолати невелике озеро. Коли ми наблизилися до озера, раптом Юрко зупинив мене і прошепотів: чуєш? Я нагострив вухо, прислухався і почув, як крякають качки. Ми були так захоплені, що слухали їх ще двадцять хвилин!
Ми продовжили йти до своєї задуманої мети. На той час ми вже були втомлені і Юра запропонував зробити привал. Ми присіли на пеньки, перекусили домашньої їжі і були сповнені сил, щоб продовжувати шлях далі.
По дорозі ми зустріли білку, вона збирала запаси на зиму. Здивувалися ми з Юркою, яка ж вона продумана.
Нарешті ми дійшли до тієї самої хащі. В очі нам одразу кинувся великий і старий дуб, під ним ми й розташувалися. Нам абсолютно нічого не хотілося робити, ми лежали і дивилися вгору. Хмари пливли ніби морем. І одна хмара нагадала мені про маму, яподумав, як вона переживає зараз за нас і сказав Юркові, що ми йдемо додому.
Тільки ми вийшли з лісу і на нас уже чекали наші мами. Вдома ми наїлися і лягли спати.
Ми ще довго згадували з Юркою нашу подорож і вирішили більше ніколи не засмучувати наших мам!
Рахматуллін Дамір, учень 9б класу ВДКОУШ №23VIII виду
Якось ми зі своїм другом пішли до лісу. У цей день сонце пекло дуже сильно. Знайома вузенька стежка привела нас до хащі лісу. Дерева затримували сонячне проміння, і тому в лісі було прохолодно. І ми з другом думали про те, як добре жити в лісі влітку. Тоді мій друг Юра запропонував завтра ж переїхати жити до лісу. Юра був старший за мене на два роки, тому я вирішив, що він знає, про що говорить. Мені було лише п'ять років. Наступного дня, коли батьки пішли на роботу, ми вирішили піти у ліс. Юрко гарним почерком написав листа батькам, де повідомив, що ми трішки поживемо в лісі. Попросив їх не перейматися. З хати я взяв хліб, цукерки. Юрко взяв шматок сала, дві пляшки води. І ми рушили в ліс, але шлях був не близьким. На шляху ми мали подолати невелике озеро. Коли ми наблизилися до озера, раптом Юрко зупинив мене і прошепотів: чуєш? Я нагострив вухо, прислухався і почув, як крякають качки. Ми були так захоплені, що слухали їх ще двадцять хвилин!
Ми продовжили йти до своєї задуманої мети. На той час ми вже були втомлені і Юра запропонував зробити привал. Ми присіли на пеньки, перекусили домашньої їжі і були сповнені сил, щоб продовжувати шлях далі.
По дорозі ми зустріли білку, вона збирала запаси на зиму. Здивувалися ми з Юркою, яка ж вона продумана.
Нарешті ми дійшли до тієї самої хащі. В очі нам одразу кинувся великий і старий дуб, під ним ми й розташувалися.Нам абсолютно нічого не хотілося робити, ми лежали і дивилися вгору. Хмари пливли ніби морем. І одна хмара нагадала мені про маму, я подумав, як вона переживає зараз за нас і сказав Юрці, що ми йдемо додому.
Тільки ми вийшли з лісу і на нас уже чекали наші мами. Вдома ми наїлися і лягли спати.
Ми ще довго згадували з Юркою нашу подорож і вирішили більше ніколи не засмучувати наших мам!
Шията Анастасія, учениця 6 класу ОГКОУ СКОШ №23VIII виду