Шаманство - Знання померлої бабусі
●Знання померлої бабусі
У великому трактовому селі Манзурка Качузького району журналістам завжди розповідають про свою найзнатнішу пам'ятку - ліжка самого М.В.Фрунзе, який знаходився тут на засланні. Однак цього разу нам несподівано розповіли про місцеву лікарку - Галину Михайлівну Глизіну. У 79 років вона зберегла неймовірно живий розум і настільки глибоку пам'ять, що дивуєшся. – з ентузіазмом переконували нас манзурці. Таємничим чином їй передалися знання від малознайомої хворої бабусі із села Верхоленськ. І половину життя цими знаннями, що звалилися на Глизину, один Бог знає як, лікувала вона місцевих і приїжджих дітей та рятувала мужиків від пияцтва.
До цілительки їдуть з усієї області
Дівчина - одна з онучок - провела нас до маленького будинку. Ми постукали і голосно, зважаючи на те, що в такі роки старенька, мабуть, погано чує, представилися.
- Тс-с. Тихіше. Правнука тільки приспала, - виявилося, що маленька, сухенька, старенька, що складається ніби тільки з добрих зморшок, має дуже гострий слух. Вона повела нас із літнього будиночка до головного будинку.
– Думала, з Іркутська приїхала одна жінка, дівчинку привезла – епілепсія її б'є.
- До вас звідусіль, кажуть, їдуть?
- Так, їдуть. Тим більше, якщо хтось у гості в наші краї - так заходять. Від знайомих та від родичів дізнаються. Особливо жінки, якщо чоловіки п'ють та якщо діти хворіють.
Увагу журналістів до скромної своєї персони Галина Михайлівна сприйняла ніяково. Проте відмовлятися не стала, розповіла, що можна. Вона не корінна мешканка Манзурки. Її коріння, з гордістю повідомляє цілителька, у Ярославській області. І мати її ярославська, а тому знала безліч пісень старовинних та примовок. І сама вона,Галя, в дитинстві, поки плескалася по неспокійній Україні та Україні з сім'єю, у підвалах сидячи з матір'ю, наслухалася і запам'яталася.
- Бувало, у підвалі ховалися, то вона мені пісеньки співає старовинні, яких і не знає ніхто. Якщо розповідати всі пісеньки та примовки, що знаю, то дня не вистачить.
Дівчинкою Галя чогось тільки не бачила. І 1933 року страшний голод на Україні – тоді її батька, комуніста, з України разом із сім'єю вивезли, тим і врятували. І війну – сиділи з матір'ю в окупації на Донбасі. Батько з війни прийшов у 1946 році поранений весь і сім'ї оголосив своє рішення.
- Папа сказав: "Не помиратиму в пісках, поїду помирати в ліс". Були у нас родичі у Качузі, і ми сюди приїхали. Наприкінці того року він і помер.
У 17 років вступила Галя працювати лаборанткою на олійний завод. Робота серйозна та й для здоров'я шкідлива.
- Усі зуби мені сірчана кислота з'їла. Її в піпетки ротом набирали для аналізів.
Працювала спочатку в Хальську, потім перевели її до Верхоленська. Оселилася Галя на квартирі бабусі. Була бабуся зовсім старенькою, лежачою, одна мешкала, не було кому за нею доглянути.
- Лежить людина на ліжку, я підніму, нагодую, помию. А як помирати стала, покликала. Підійшла я, а вона поплескала мене тричі і каже: "Все, що я знаю, тепер ти знатимеш. Але відкриються в тобі ці знання тільки з тридцяти п'яти років". Я й не знала, що вона щось уміє. Приходили до неї старенькі, але я це ніяк не особливим знанням не пов'язувала. Думала: подружки приходять побалакати.
Та й не до того, не до якихось знань сторонніх було тоді. Тяжко жили – по триста грамів хліба отримували за картками. Галя старій не дуже повірила, точніше, слів її значення не надала.
- Мені вісімнадцять стукнуло. я жертихочу – про що тут ще думати. Тільки й вижила, що від олійного заводу годувалася трошки.
1946 року батько помер. П'ять братів загинули, загинули дві сестри. Третя від поранень невдовзі померла. Залишилась Галя одна.
Чітушка діл і коробка сірників
До тридцяти п'яти, як і передбачала вмираюча, знання ніяк не давали себе знати. Вона працювала, ростила п'ятьох дітей, займала відповідальні на селі пости:
– Пішла працювати на склад. Стала завідувачкою. Страшно було: на складах тракторних деталей лежить тисяч на десять (порівняйте - корову я тоді за п'ятсот рублів здавала).
А стукнуло тридцять п'ять – стала Галина потихеньку хлопців лікувати.
- Переляк, псування, заздрість, ненависть - ось через що хвороби насилаються. І п'янку від мужиків прибирала: як кажуть, четушка діл і коробка сірників. Вісім молитов прочитаєш, про запас йде. Ото всюди і їдуть: баби-то один одному передають.
Із п'янкою і в самої Галини Михайлівни пов'язана трагедія життя.
- У 24 роки перший раз вдовою стала. Чоловік перший мій потонув – він карбаза водив. Якось допливли до Жигалового і вісімнадцять чоловік п'яними потонули. Я й не приховую: п'яні були. Ліс та вода п'яних не люблять.
Зараз людей лікувати треба від заздрості
Дару не вивчиш, вважає Галина Михайлівна. Він дається мимоволі.
- Є у людини інтуїція. Якщо знають (хто знає, Галина Михайлівна не уточнила. – Авт.), що робитимеш як треба, саме прийде. А дехто і Богородицю запам'ятати не можуть – отже, відштовхування в організмі. А ось правнучок мій - чотири роки йому - каже: "Тепло під кущик втекло, а холод з-під кущика виліз і мене заморозить". Ось він виросте – все знатиме. Але не використовуватиме, побоїться.
- Від чого ж зараз усі лікуються?
- ЗаразЛікувати треба в основному від заздрості. Від заздрості-то і пристріту, і всяке. Сім'ї розводять від цього. Ну, я води налагоджу, читаю молитви.
- До церкви ходите?
- У нашу? Мене Господь туди не тягне, ні. Попа немає у нас. А я всі святкові служби сама знаю, а також і заутреню можу, і вечірню. У місті бувала – ходила. Ось у Новосибірську якось вісімнадцять днів жила – сімнадцять разів у церкві була. Там справжня церква, справжні попи.
Бог у всіх один, віри різні
- Із лікарями-шаманами доводилося спілкуватися?
Однак повага до стихій – те, що традиційно вважається у нас бурятським звичаєм – всіляко підтримує. І про бризкання, наприклад, каже:
- Усі бризкають: це, наприклад, лісовика пригощають перед полюванням. До лісу, перш ніж заходити, треба попроситись. І те саме - перш ніж у воду лізти. Нептунечко, дідусю, ніколи потонути не дасть.
Потім бабуся обводить рукою кути і лукаво мружиться:
- Ось, ти гадаєш, я тут господиня? Ні, я квартирантка. Дідусь-сусіду господар. Він і підпалити може, і все, що хочеш. Йому і чаю наллєш, і покличеш пити чайок. Так то.
"Нелюдство - людей обманювати"
Про силу зла бабуся Галина Михайлівна має цілком конкретне уявлення.
Усі погані риси у людині можуть провокувати погане життя інших людей. Вона каже, що ті, хто спеціально займається "чорномагією", прямо нікому зробити нічого не можуть і пускають нехороші молитви, що плавають, - на ім'я. Молитви плавають і шукають потрібних людей. Бабуся впевнена, що практикують таку злу справу переважно жінки у віці.
- У містах багато всього такого. В автобусах небезпечно їздити. Підійде хтось, по плечу або по спині погладить - погано. Я собачку і кота Рижика гладжу.Людей гладити по плечу не слід. І кажу тоді: "Іди-но ти від моєї Божої Матері на легкому катері".
. У віконце стукають. Бабуся виглядає, але відкривати не поспішає, сідає назад.
- Це п'яничка з брусницями ходить, на пляшку збирає. Адже збирав її, працював, а тут за п'ятдесят карбованців віддає. Я ніколи за пляшку нічого не купую – не хочу гріх на душу брати. Адже це ж нелюдство - так людей обманювати.
Життєва справедливість Галини Михайлівни – сама по собі ліки. Її лікарське мистецтво - у відкритості, прихильності та постійному побажанні добра. Норми людяності та найпростіші, здається, традиції морального буття підводять її до всеосяжного правила:
- Вище Бога нікуди не стрибнеш.
Вона констатує підсумок життя – стверджує, як спокійне майбутнє:
- Пора б мені вже. Втомилася. Дідусь мій одинадцять років уже як там. А я все з онуками та з правнуками няньчусь - від онуків вже онуки народилися. Може, через це й бігаю, що дітлахів ростила. Але все одно час уже.