Що діється в супермаркетах уночі Або жили-були ціни, Світ навколо нас
Жили-були Ціни. Жили вони на прилавках магазинів прямо на товарах або поряд з ними і були дуже різноманітні: великі та маленькі, зі знижками та без, заламіновані на металевій паличці та прості, паперові, написані маркером, розбавленим потрійним одеколоном.
Але поєднувало їх одне: всі Ціни раптом почали зростати. Може, аномальна літня спека вплинула, або вони «Растишку» від «Данон» розкуштували, або збожеволіли, зрештою. Відповіді ніхто не знав. Ціни все зростали і росли, ніщо не могло зупинити цей бройлерний зріст.
Навіть дружина міністра економіки, яка теж іноді заходила в магазин, невдоволено косилася на них, але все одно тягнулася до свого коханого сиру, що неабияк подорожчав, з пліснявою. Ціни під її поглядом конфузилися, соромилися, деякі навіть намагалися сховатися за сусідок, проте нічого не могли зробити зі своїм аномальним збільшенням.
"Що відбувається? Хтось мені пояснить? — обурювалася двадцятип'ятивідсоткова сметана. — З таким життям і скиснути можна! Де це бачено, щоб за весь день мене купили лише два пакетики? Походять навколо, поохають, а потім розвертаються і вареники назад у холодильник несуть!
«Це ще нічого — озвався батон, — при тобі хоч не виражаються, тільки охають. А я за сьогодні стільки про наших депутатів і президента почув, що скоринка кришитися почала! А здобні булочки з родзинками, що на верхній полиці, взагалі засохли. Що ви хочете? Ніжинки!»
Пляшка олії «Олейна» сердито блиснула золотистим боком у холодному магазинному світлі: «Ні! Ви тільки уявіть! Замість мене беруть цю плебейку „Диканьку“! Тепер вона найпопулярніша! Чому? Тому що дешевше за мене! А хто це спровокував? Ціни! Куди щезростати-то? Вони всі пруть і пруть!
Тут голос подали яйця. Вони заговорили всі разом: «Кошмар!», «Безмежа!», «Ми скоро як „Фаберже“ коштуватимемо!»…
Зчинився неймовірний гомін. Кожен, чи то оселедець, туалетний папір чи глазурований сирок скаржилися на свої біди і одностайно звинувачували в них Ціни! А вони, бідненькі, крутилися під градом претензій не в змозі щось змінити або навіть заперечити.
Тут у проході між стелажами, спиралася на паличку, зашкутильгала до хлібної полиці бабуся. Її очі за товстими лінзами окулярів сльозилися, і вона раз у раз підносила до обличчя запрану картату хустку. Усі стихли. Бабуся простягла маленьку суху долоню до міського батона, поклала його в кошик і нахилилася до цінника. Розглянувши його, вона повернула батон на місце та почала вивчати картки з цінами.
Переходячи від одного цінника до іншого (вибір був досить великий), бабуся зрештою взяла половинку сірого буханця і підійшла до стелажу з молочними продуктами. Так само уважно розглянувши ціни, вона поклала собі два пакети сироватки та один знежирене, найдешевше молоко. Навіть не подивившись на вітрину з ковбасами та сирами, бабуся, важко спираючись на ціпок, поплила до каси.
«От так — сумно видихнула ряжанка, — раніше вона хоч би „Біфідок“ могла купити, а тепер що?»
«Вдавитися хочеться, коли вона повз минає…» — придушено відгукнулася сирокопчена ковбаса.
До самої ночі товари на полицях перемовлялися, обурюючись та скаржачись. Потім вимкнулося світло, і всі заснули.