ШВЛ-асоційовані захворювання легень
Зі збільшенням числа пацієнтів з важким ОРДС , що виживають, все частіше стала з'являтися необхідність у тривалій штучній вентиляції легень з високим тиском. Баротравма, що найчастіше виявляється спонтанним пневмотораксом, або тривалим бронхоплевральним свищем, є основною проблемою при застосуванні високого тиску на вдиху під час ШВЛ.
На додаток до баротравми, внаслідок передачівнутрішньогрудного тискуможе страждати серцевий викид, виникати набряк легенів (можливо через пряму ушкоджуючу дію на дистальні дихальні шляхи), і ще більше знижуватися податливість легеневої тканини. Факторами штучної вентиляції, що зумовлюють появу гострого легеневого ушкодження, є: піковий, середній та тиск на видиху, застосування великих дихальних об'ємів та потоків при вдиху, а також висока фракція кисню в дихальній суміші. Обмежити підвищений тиск і дихальний об'єм можна вентиляцією, контрольованою за тиском або підтримкою тиску у придатних для цього пацієнтів при пермісивній гіперкапнії.
Термін «пермісивна» означає підтримку «дозволеного» рівня підвищення РаСО2, яке виникає в ході заходів щодо зниження ступеня респіратор-асоційованого легеневого ушкодження: зменшення дихального об'єму, тиску в дихальних шляхах та альвеолярної вентиляції у пацієнтів із значно порушеною легеневою механікою.
Застосування специфічнихрежимів вентиляціїта їх результати з метою досягнення нижчого тиску в дихальних шляхах стали предметом декількох оптимістичних досліджень. На цьому фоні NIH організувала роботу з дослідження методів лікування ОРДС у великих центрах ВІТ у 1994 році.
У 1996 р. було розпочато дослідження«ARDS network», предметом якого стало порівняння результатів двох стратегій вентиляції, що використовують великі дихальні об'єми (12 мл/кг ідеальної маси тіла) та малі (6 мл/кг ідеальної маси тіла) у пацієнтів із гострим легеневим ушкодженням .
Дослідження було припинено в 1996 р. після отримання результатів лікування 861 пацієнта, що говорять про значне зниження смертності в групі низьких дихальних обсягів (31,0% проти 39,8% р=0,007) і більшої кількості днів без ШВЛ першого місяця (12+11 проти 10±11 р=0,007). Також було відзначено зменшення кількості супутніх ускладнень. Результати цього дослідження значно змінили підходи у проведенні штучної вентиляції легень при гострому легеневому пошкодженні, впровадивши рутинне застосування низьких дихальних об'ємів при допустимих значеннях гіперкапнії. Недавні дослідження свідчать про те, що великі обсяги дихання на початку ШВЛ самі по собі можуть викликати респіратор-асоційоване ушкодження легень навіть за відсутності ОРДС. Це дозволило розширити «превентивне» застосування малих дихальних обсягів у пацієнтів, які перебувають у зоні ризику розвитку ОРДС.
Доклінічні та експериментальні дані свідчать про взаємозв'язок між респіратор-асоційованим легеневим пошкодженням і зниженням обсягу видиху, можливо за рахунок впливу механічних сил, що призводять до відкриття і закриття термінальних бронхіол і альвеол.
Данеспостереженняспричинило проведення нового дослідження щодо впливу більшого ПДКВ та меншого FiО2, порівняно з меншим ПДКВ та більшим FiО2, у пацієнтів з гострим легеневим ушкодженням. Результати, що включають дані про 549 пацієнтів, показали схожі результати у досліджуваній та контрольній групах. Пізніше, хоч і менше, рандомізоване клінічнедослідження спростувало ці результати при застосуванні ПДКВ на основі обчислення точки перегину на кривий об'єм-тиск.
Villarіз співавт. продемонстрували поліпшення наслідків, включаючи смертність у ВІТ (53% проти 32% р=0,04), лікарняну смертність та кількість днів без ШВЛ. Ці суперечливі дані свідчать про можливу користь вищого значення ПДКВ у певній групі пацієнтів.