Стягнення суми процентів за кредитом, нарахованих після рішення суду
Досить часто навіть після винесення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитом, присуджені суми не повертаються. У зв'язку з цим у деяких кредитодавців виникають питання щодо можливості нарахування на неповернену суму кредиту відсотків за користування ним, враховуючи, що відповідний кредитний договір не було розірвано. Зокрема, одне з таких питань поставив користувач порталу Право України і думки щодо відповіді на нього розділилися.
– повторне звернення до суду із заявою про стягнення, в якій зазначено той самий розмір тіла кредиту, є порушенням ст. 61 Конституції, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного й того ж виду за те саме правопорушення;
– згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК у разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового погашення тієї частини позики, що залишилася;
– все тіло кредиту було зазначено у першому позові, і вся бухгалтерія у ньому пішла позабалансові рахунки;
– якщо суми основного боргу на балансі немає, то, відповідно, і нараховувати відсотки та штрафні санкції нема на що;
Позиція 2. Відсотки за кредитом підлягають сплаті за весь час, допоки кредит фактично не повернуто, оскільки:
- Рішення суду про стягнення суми кредиту лише дає право банку скористатися силою державного примусу при поверненні цієї суми від боржника, але ніяк не впливає на обов'язок позичальника платити за користування кредитом;
– у зв'язку з отриманням рішення суду про стягнення суми боргу договір тазобов'язання не припиняються та не розриваються;
– повторне звернення до суду стосуватиметься лише тієї частини відсотків та штрафів, які не були стягнуті згідно з першим позовом, а тому жодного порушення ст. 61 Конституції та повторної сплати кредиту не буде;
- Відсотки та неустойка нараховуються остільки, оскільки позичальник не повернув кредит. Як банк у своїй веде свою бухгалтерію, значення немає;
– залишок тіла кредиту – це різниця між сумою виданого кредиту та повернутими позичальником сумами кредиту. Ці суми (і, відповідно, їхня різниця) встановлюються за платіжними документами про сплату грошей банком на користь позичальника (при видачі кредиту) та про сплату грошей позичальником на користь банку (при погашенні кредиту);
– у багатьох банках сума заборгованості переноситься на позабаланс лише у разі визнання заборгованості безнадійною, а чи не простроченою.
Крім того, було наголошено, що звернення до суду з вимогою щодо дострокового повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов цього договору згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. Надалі у разі невиконання рішення суду у кредитора виникає право стягувати суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки зобов'язальні правовідносини не припинилися.
Цей висновок ґрунтувався на положеннях ст. 599 ЦК, згідно з якими зобов'язання припиняються їх виконанням, здійсненим належним чином, а не через ухвалу рішення суду.
Протилежні підходи зустрічаються лише у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій (зокрема, у згаданомуу Позиції 1 (рішенні апеляційного суду Сумської області), а також у позовних заявах учасників судових розглядів. Але навряд чи можна назвати їх правомірними. І не лише тому, що ЦК не передбачає такої підстави для припинення зобов'язань, як винесення судового рішення про примусове виконання боржником своїх обов'язків, а й тому, що наявність такої підстави заохочувала б неправомірну поведінку боржників, сприяла б умисному неповерненню позикових коштів.
Кредитодавець має право на стягнення із позичальника відсотків за користування кредитом після винесення рішення суду про стягнення заборгованості за таким кредитом та до моменту фактичного виконання боржником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором або до моменту припинення такого договору на інших підставах.