Теплий Стан що горить весь час
Якщо цікаво можете самі пошукати, статей в інеті повно
ЖИТТЯ на смітнику
СЕЛИНЕЦЬ МОСРЕНТГЕН виявився закладником найбільшого звалища
Щороку Москва видає "на-гора" 2,5 мільйона тонн сміття. Більшість його вирушає прямо на десяток гігантських смітників, розташованих кільцем навколо столиці.
Втім, самі сміттярі називають їх полігонами твердих побутових відходів. Той, хто бачив такий полігон поблизу, ніколи не забуде цього вражаючого видовища. І, напевно, зрозуміє, чому всі програми альтернативної переробки відходів - те ж будівництво сміттєспалювальних заводів - розбивається про невидиму стіну "сміттєвого" лобі: звалища приносять їх господарям колосальні гроші. Щоб переконатися в цьому, ми вирушили до підмосковного селища з суворою назвою Мосрентген, розташованого буквально за два кроки від найбільшої смітниці Укаїни - сміттєзвалища "Салар'єво".
Мосрентген – це сотня різнокаліберних будинків поблизу МКАД. Колись його, разом із Солнцевим і Бутовим, хотіли приєднати до Москви. Але в 1962 році на території заводу "Мосрентген" збудували могильник для радіоактивних відходів виробництва - ізотопів кобальт-60 та цезій-137. От столиця й вирішила, що шмат землі біля смітника, що таїть у собі радіоактивну загрозу, їй ні до чого.
Смітник видно з вікон доброї половини будинків. Як вулкан, над будинками нависає громада, що йде вгору на добру сотню метрів. По її загривку підіймаються і зникають, як у жерлі, сміттєвози. Підйом стережуть озброєні молодці у камуфляжі. Уздовж бетонного паркану, що оперізує гору-смітник, хлюпається жижа, в якій, за словами старожилів, люблять приймати грязьові ванни щури. Коли з боку Салар'єво дме вітер,Мосрентгенівці затискають носи і наглухо закривають вікна. Але найстрашніше - коли звалище горить. Пожежі підмосковних торфовищ - дрібниці в порівнянні з їдкою димовою завісою, що огортає селище.
Прибуток господарів звалища обмежений розмірами "відхожого місця". Арифметика бюджету проста. Вона складається з "офіційної" частки, яку приносить спорожнення сміттєвозів. "Тіньова" складова, як стверджують знаючі люди, набагато перевищує її. Вивозити сміття офіційним порядком дорого, тому практично кожен полігон приймає "ліві" вантажівки за помірну винагороду (від 500 до 1500 рублів з машини). Головні ж гроші звалище робить на сортуванні і "реекспорті" частини відходів, що надійшли.
Справа в тому, що для директора великого підприємства або керівника будкомплексу простіше викинути непотрібний мотлох скопом, ніж "прибудовувати" по заготконтор його ліквідні складові. Припустимо, у Москві зносять будинок з алюмінієвими рамами вікон. Можна бути впевненим, що рами виявляться на звалищі. Крім металу, на смітнику виявляється безліч корисних речей: від прострочених продуктів, які можна дешево продати назад в магазин, до контрабандних CD-дисків. Звісно, контрабанду належить знищити – банально розчавити гусеницями бульдозера на очах інспектора, про що й складається відповідний акт. Але інспектор сам за важелі бульдозера не сідає, та й дивиться на процедуру з неабиякого віддалення. Тому практично знищується, як стверджують компетентні люди, лише десята частина товару. Решта тихо вивозиться і знову надходить на торгові точки. Розповідають і зовсім анекдотичні випадки. Якось на одну з підмосковних смітників привезли. штук двадцять високих пальм у діжках. Виявилося, що фірма продала офіс з усім вмістом, а новому власнику "ліс" виявився ні до чого. УУ результаті тропічні дерева продали до найближчого квіткового магазину.
Сортуванням займаються бригади бомжів. Сотні волоцюг приїжджають на звалище щодня – як на роботу. Дисципліна залізна: всі розуміють, що в разі чого "людину без паспорта" можуть просто прикінчити, і жодна міліція не знайде. Робота сортувальника вважається престижною і добре оплачуваною: зібрані папір, пляшки та метал приймають прямо на звалищі. Пляшки – по півтинника, папір – по тридцять копійок за кіло. За день можна назбирати рублів на 100 – 150. Випадкових людей у бригадах не буває, потрапити туди можна лише за рекомендацією. Кадрові питання вирішує особисто бригадир, оклад якого може сягати 5 тисяч доларів на місяць. Саме про Салар'єве місцеві жителі говорять, що одна з господарок звалища, після того, як двома її синами зацікавилася міліція, відправила їх від гріха подалі до Англії.