(1)На хуторі сон та тиша. (2) Ми йдемо вздовж низького, білого під місяцем паркану, по-південному складеного з плоского дикого каменю. (3) Таке почуття, немов і народився я тут, і прожив тут життя, і тепер повертаюся додому.
(4)Гучно стукаю в раму вікна. (5) Нема чого спати, коли ми повернулися. (6) І зараз же відчиняються дощаті двері. (7) Панченко, ординарець мій, сонний, позіхаючий, босоніж стоїть на порозі.
(8) Заходьте, товаришу лейтенант.
(9) Добре ось так уночі повернутися з плацдарму додому. (10) Про це не думаєш там. (11) Це тут з усією силою відчуваєш. (12) Мені ніколи до війни не доводилося повертатися додому після довгої розлуки. (13) І їхати надовго не доводилося. (14) Перший раз я виїжджав з дому до піонерського табору, вдруге я виїжджав уже на фронт. (15) Але й той, хто до війни повертався додому після довгої розлуки, не відчував тоді того, що ми відчуваємо зараз. (16)Вони поверталися скучили
ми повертаємось живі.
(17) Сидячи на підвіконнях, розвідники дивляться, як ми двоє їмо, і очі у них добрі. (18) А в кутку стоїть широке сільське ліжко. (19) Біла наволочка, набита сіном, біле простирадло. (20) Багато чого не розуміли і не цінували до війни люди. (21) Хіба у мирний час розуміє людина, що таке чисті простирадла? (22)3а всю війну тільки в госпіталі я спав на простирадлах, але тоді вони не радували.
(23)Я лягаю на своє царське ліжко, що пахне сіном і свіжою білизною, і провалююся, як у пух. (24) Очі злипаються, але ледве задремую, як, здригнувшись, прокидаюсязнову. (25) Я прокидаюся від тиші. (26) Навіть уві сні я звик прислухатися до розриву снарядів.
(27)І лізуть на думку думки про хлопців, що залишилися на плацдармі. (28)3ажмурюсь
і знову все це перед очима: землянка зв'язківців, у яку потрапила бомба, дорога в лісі та чорні висоти, зайняті німцями.
(29) Ні, я, здається, не засну. (30) Обережно, щоб не розбудити хлопців, виходжу надвір, акуратно причинивши двері. (31) Як тихо! (32) Немов і немає війни землі. (33)Поперед місяць сідає за глиняну трубу, тільки краєчок її світиться над дахом. (34) І щось таке стародавнє, нескінченне в цьому, яке було до нас і після нас буде.
(35) Я сиджу на камені і згадую, як у школі сорок п'ять хвилин уроку були довші двох століть. (36)Держави виникали і руйнувалися, і нам здавалося, що час до нас біг з дивовижною швидкістю і тепер тільки пішло своїм нормальним ходом. (37) Попереду у кожного з нас було ціле людське життя, з якого ми прожили по чотирнадцять, п'ятнадцять років.
(38) Я воюю вже третій рік. (39) Невже й раніше роки були такі довгі. (40)Повертаюся до хати, ховаюсь з головою і, тремтячи під шинеллю, засинаю.
дев'ятнадцятирічні», присвячена долям молодих хлопців
вчорашніх школярів, що потрапили на фронт.
|