Типи ґрунтів
Формування ґрунту залежить від поєднання факторів ґрунтоутворення, які різняться на великих просторах Землі. Наприклад, там, де температура повітря невисока, випадає мало опадів і рослинність убога, ґрунтовий шар тонкий і містить мало гумусу. Зате в районах з достатньою кількістю тепла та опадів, з багатою трав'янистою рослинністю утворюються потужні родючі ґрунти.
Гумусом (від лат. humus - земля, ґрунт), або перегноєм, називається специфічна органічна речовина ґрунту. Гумус накопичується у різних кількостях у верхньому ґрунтовому шарі і зазвичай буває темного кольору. Він утворюється внаслідок складного біохімічного процесу перетворення відмерлих рослинних залишків та інших біогенних продуктів на специфічні гумусові речовини — гумінові кислоти, фульвокислоти та гумін.
Залишки зелених рослин, що потрапили в товщу ґрунту або знаходяться на її поверхні, швидко розкладаються, втрачають свою форму та первісну будову. Активну участь у цьому процесі беруть ґрунтові тварини та мікроби. Деякі сполуки (частина вуглеводів та білків, жири) перетворюються на вуглекислий газ, воду, мінеральні солі, які знову включаються в біологічний кругообіг. Одночасно мікроорганізми синтезують складні речовини, що забарвлюють ґрунт у темний колір. Це і є гумус, в якому знаходяться найважливіші елементи живлення рослин - азот, фосфор, сірка та ін, які під впливом мікроорганізмів стають доступними для рослин. Таким чином, родючість ґрунтів залежить від вмісту в них гумусу.
На початку XX ст. великий український вчений В.В. Докучаєв вперше сформулював закон зональності ґрунтів: «ґрунти повинні розташовуватися по земній поверхні зонально, у суворій залежності від клімату, рослинності тощо». На земномукулі грунту закономірно змінюються на рівнинах від екватора до полюсів, а горах — від підніжжів до вершин. Однак нерідко навіть усередині однієї природної зони фактори ґрунтоутворення сильно відрізняються, тому разом з основним типом ґрунту, характерним саме для цієї природної зони, у її межах утворюється велика кількість інших типів ґрунтів. У зв'язку з цим ґрунтова карта світу відрізняється незвичайною строкатістю.
З усіх ґрунтів Землі найродючішими є чорноземи. Вони утворюються в зоні степів та лісостепів, де клімат сухий та відносно теплий. Чорноземи містять найпотужніший шар гумусу чорного або буро-чорного кольору, який формується з великої кількості степової рослинності, що відмирає, і коренів. Іноді шар гумусу досягає 1 м і більше, тому чорноземи надзвичайно родючі.
Тундрово-глеєві ґрунти формуються в зоні тундри в умовах постійного перезволоження та низьких температур. Вони малопотужні. Через утруднений доступ кисню в цих грунтах є блакитно-сірий глеєвий горизонт.
Підзолисті ґрунти характерні для зони хвойних та змішаних лісів. Там, де опадів випадає більше, ніж випаровується, у ґрунтах формується промивний режим, при якому продукти розпаду органічних та мінеральних речовин швидко виносяться у нижні ґрунтові горизонти. Утворюється освітлений підзолистий горизонт, що за кольором нагадує золу. Підзолисті ґрунти містять мало гумусу і вимагають внесення добрив.
Сірі лісові ґрунти формуються під змішаними, широколистяними лісами та лісостепами в умовах помірного клімату. М'яка зима, тепле літо та помірне зволоження призводять до того, що гумусовий горизонт може досягати 50 см.
Сероземи - ґрунти пустель і напівпустель. Вони утворюються при високих температурах та нестачі вологи. Гумусав них мало, він накопичується тільки за рахунок відмирання весняної трав'янистої рослинності і становить лише кілька сантиметрів. Ці ґрунти можуть бути родючі тільки при хорошому зрошенні.
Ферралітні ґрунти формуються під вологими екваторіальними та тропічними лісами на сильно зруйнованих гірських породах древньої суші – фералітній корі вивітрювання. Через вміст у материнській породі великої кількості оксидів заліза та алюмінію ґрунту набувають червоні, жовті та бурі кольори і тому звуться червоноземи, жовто-червоні, червоні, червонувато-бурі, коричнево-червоні ґрунти. Шар гумусу в цих ґрунтах досить великий.