Три пальми - Лермонтов М

У піщаних степах аравійської землі

Три горді пальми високо росли.

Джерело між ними з ґрунту безплідного,

Журчачи, пробивався хвилею холодною,

Зберігається, під покровом зелених листів,

Від спекотних променів та летких пісків.

І багато років нечутно минули;

Але мандрівник втомлений із чужої землі

Палаючими грудьми до вологи студеної

Ще не схилявся під кущею зеленою,

І стали вже сохнути від спекотних променів

Розкіш листя і звучний струмок.

І стали три пальми на бога нарікати:

"На те чи ми народилися, щоб тут в'янути?"

Без користі в пустелі росли і цвіли ми,

Коливи вихором і спекою паліми,

Нічого прихильний не тішить погляд.

Не правий твій, о небо, святий вирок!

І тільки замовкли - у дали блакитний

Стовпом крутився пісок золотий,

Дзвінків лунали безладні звуки.

Потріскували килимами покриті в'юки,

І йшов, колихаючись, як у морі човник,

Верблюд за верблюдом, підриваючи пісок.

Мотаючись, висіли між твердими горбами

Візерункова підлога похідних наметів;

Їхні смагляві ручки часом піднімали,

І чорні очі звідти виблискували.

І стан худорлявий до цибулі нахили,

Араб гарячив вороного коня.

І кінь на дибки піднімався часом,

І стрибав, як барс, уражений стрілою:

І білий одяг красиві складки

По плечах фариса вилися безладно;

І, з криком і свистом мчачи по піску,

Кидав і ловив спис на скаку.

Ось до пальм підходить, шумячи, короваї:

У тіні їхній веселий розкинувся табір.

Глечики звучу налилися водою,

І, гордо киваючи махровою главою,

Вітають пальминесподіваних гостей,

І щедро напуває їх студений струмок.

Але щойно морок на землю впав,

По корінням пружним сокира застукала.,

І впали без життя вихованці століть!

Одяг їх зірвали малі діти,

Порубані були тіла їх потім,

І повільно палили їх до ранку вогнем.

Коли ж на захід помчав туман,

Урочний свій шлях робив караван;

І слідом сумним на ґрунті безплідної

Видно тільки попіл сивий і холодний;

І сонце залишки сухі допалило,

А вітром їх у степу потім рознесло.

І нині все дико і порожньо кругом.

Не шепочеться листя з гримучим ключем:

Даремно пророка про тіні він просить -

Його лише пісок розпечений заносить

Та шуліка чубата, степовий нелюдимий,

Видобуток мучить і щипає над ним.

Повернутися на попередню сторінку

---