український полон
Порядок поводження з військовополоненими на початок Другої світової регулювала Женевська конвенція 1929 р. Німеччина її підписала, СРСР — немає. Але наша країна була набагато ближчою до виконання всіх женевських положень! Для порівняння: до німецького полону потрапили 4,5 млн радянських військовослужбовців. З них померло та загинуло у таборах до 1,2 млн осіб.
«З медикаментів в українців були тільки камфора, йод і аспірин, хірургічні операції робилися без наркозу, проте всі, хто повернувся додому, звеличували «українську лікарку», яка в цій тяжкій ситуації робила все можливе», — згадував очевидець . «Рідні» радянські зеки з ГУЛАГу не мали й того. Основними причинами смерті військовополонених у СРСР були дистрофія та інфекційні захворювання (дизентерія, тиф, туберкульоз). Самогубством покінчили лише 0,2%, які не дожили до визволення.
Наприкінці 1945 р. Головне управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС СРСР (ГУПВІ) володіло імперією з 267 таборів та 3200 стаціонарних відділень. Полонені німці добували торф і вугілля, відновлювали Донбас і Дніпрогес, Сталінград і Севастополь, будували московське метро та БАМ, добували золото у Сибіру.
Табори, де містили німців, мало чим відрізнялися від таборів «для своїх». З полонених формували окремі робочі батальйони від 500 до 1000 осіб, що складаються із трьох рот. У бараках наочна агітація: графіки, дошки пошани, трудове змагання, участь у якому давало привілеї.
Іншим способом виправити своє становище було співробітництво з «Антифою» (ось коли з'явилося це слово!) — Антифашистськими комітетами. АвстрієцьКонрад Лоренц, який став після війни нобелівським лауреатом угалузі фізіології та медицини у 1973 р., потрапив у полон під Вітебськом. Той, хто відмовився від націонал-соціалістичних переконань, його перевели до табору № 27 з хорошим режимом у Красногорську. З українського полону Лоренц привіз рукопис своєї першої книги «Зворотний бік дзеркала» про природу людської агресивності. Загалом у таборах було підготовлено близько 100 тис. активістів, які склали кістяк Соціалістичної єдиної партії Німеччини.
Долі військовополонених складалися по-різному.ФельдмаршалФрідріх Паулюсспівпрацював з владою, і його відпустили додому в 1953 р. Він помер у віці 66 років. А ас-винищувачЕріх Хартманнтак і залишився переконаним нацистом. У 1950 р. він очолив бунт у таборі м. Шахти Ростовської обл., був засуджений на 25 років, але незабаром випущений. Він повернувся додому одним із останніх німців восени 1955 р., встиг послужити у ВПС Західної Німеччини. Помер Хартманн 1993-го у віці 71 року.
Останній німецький полонений був відправлений до Німеччини восени 1955-го, коли до СРСР приїхав з офіційним візитом канцлер ФРН Конрад Аденауер. Останніх інозеків проводжали додому з духовим оркестром [1].
Обласним, міським, районним відділам НКВС, лінійним відділам НКВС на транспорті, начальникам лагпунктів ГУЛАГ НКВС, командирам окремих конвойних рот, батальйонів та полків НКВС.
Орієнтування УПВІ НКВС СРСР №25/6519