Великі проблеми маленького анклаву Сох
Жителі невеликого узбекистанського анклаву на півдні Киргизстану залишаються відрізаними від постачання продовольства та палива через перекриття кордонів внаслідок недавніх зіткнень. Конфлікт ще раз оголив проблеми багатонаціонального регіону з його погано окресленими кордонами.
Кажуть, що сусід добрий, коли високі паркани. Однак у жителів Центральної Азії може бути інша думка щодо огорож з колючого дроту між населеними пунктами Ферганської долини.
На початку місяця ці два прикордонні села стали місцем дії для запеклих зіткнень. Як повідомляється, жителі Соха напали на киргизьких прикордонників через спробу встановити електричні стовпи в районі, де поділ між киргизькою та узбецькою територіями досі залишається невизначеним.
Після цього насильство перемістилося в киргизький Чарбак, де жителі Соха почали перекидати автомобілі, бити та брати до заручників киргизстанців. Після врегулювання конфлікту всі прикордонні переходи, що ведуть до Соху, залишаються закритими, внаслідок чого у мешканців вкрай мало продуктів харчування та палива.
КОНФЛІКТИ НА КОРДОНІ — ЗВИЧАЙНА РЕАЛЬНІСТЬ
Такі зіткнення відбуваються з гнітючою регулярністю в регіонах зі змішаним національним складом і погано окресленими кордонами, там, де панує злидні та відсутня належна увага з боку уряду.
Житель села Чарбак Ашімбек Мирзабеков закликав владу притягнути правопорушників до відповідальності.
— Звичайні люди не виходять на вулицю самі собою. На це є хулігани, котрі закликають їх зробити це. Про це говорять люди, зокрема люди, які самі брали участь у конфлікті, — каже Ашімбек Мирзабеков.
Події в Сосі — лише останні внизці конфліктів, що підкреслюють зростання міжетнічної напруженості на півдні Киргизстану, де киргизи, узбеки, таджики та інші національні меншини жили в безпосередній близькості протягом століть.
Криваві події в киргизькому місті Ош у 2010 році змусили Бішкек бути настороже через можливі заворушення на своєму неспокійному півдні.
Але в Сосі проблема кордонів така ж гостра, як і етнічна проблема. Сохський район Узбекистану площею 350 квадратних кілометрів повністю оточений
територією Баткенської області Киргизстану. Щоб потрапити до Соху з Узбекистану, треба проїхати приблизно 20 кілометрів територією Киргизстану.
Мешканці анклаву – громадяни Узбекистану, але майже всі вони етнічні таджики, які, залучені багатими пасовищами регіону та близькістю до річки Сох, оселилися у регіоні кілька століть тому.
1924 року радянські чиновники позначили таджицькі території як автономну область у складі Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки.
П'ять років по тому, коли Таджикистан набув статусу самостійної республіки, частина населення залишилася в Узбекистані. Десятки етнічних анклавів, як і раніше, розкидані по всій Ферганській долині — і в багатьох таких місцях, як Сох, кордони є предметом нескінченних суперечок.
Саламат Аламанов, колишній глава киргизько-узбецької міждержавної комісії про делімітацію та демаркацію державного кордону, каже, що проблема Соха стояла на порядку денному ще за радянських часів, коли було поділено територію Ферганської долини.
— Ці кордони обговорювалися аж до розпаду СРСР, і тепер ці дискусії про те, як має проходити кордон, продовжуються. Тому що початковий процес із 1924—1927 років не був виконаний дуже добре, в сенсівідображення потреб усіх етнічних груп, що мешкають у Центральній Азії, - каже Саламат Аламанов.
Навколо так біля
За останні десятиліття Сох став вогнищем ворожнечі, що розростається, яка підживлюється зростанням населення і посилюється конкуренцією за пасовища і воду в цьому практично повністю сільськогосподарському регіоні.
Цьому також сприяють причіпки на контрольно-пропускних пунктах узбекистанської сторони на дорозі, яка веде з Оша до Баткена. Киргизів змушують зупинятися для перевірки на контрольно-пропускних пунктах
Спостерігачі кажуть, що навіть як незалежні держави Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан не більш успішні у вирішенні прикордонних питань, ніж радянські землевпорядники десятиліття тому.
Незважаючи на ситуацію, що накалилася за останні тижні, особливого просування у вирішенні цього питання з боку політичних лідерів не спостерігається.
Киргизька влада — на чолі з міністром внутрішніх справ Шамілем Атахановим і губернатором Баткенської області Жанишем Разаковим — вимагала відшкодування матеріальних збитків, перш ніж буде знято блокаду Соха.
Нещодавно призначений на посаду хокіма Ферганської області Узбекистану Шухрат Ганієв швидко ініціював компенсаційні виплати. Але замість того, щоб узяти кошти з національного фонду, гроші було зібрано з самих жителів Соха — стратегія, яка виразно викличе ще більше невдоволення серед таджиків, які бачать, що Ташкент мало робить для захисту їхніх прав як громадян Узбекистану у суперечці з Киргизстаном.
У Таджикистані чиновники також здебільшого уникають будь-якої участі в сохській суперечці. У п'ятницю міністр закордонних справ Таджикистану Хамрохон Заріфі сказав, що попросив у України історичнідокументи про регіональні кордони, щоб допомогти уникнути проблем у майбутньому. (Сусідній анклав у Киргизстані Ворух, також населений таджиками, на відміну від Соха, підпадає під юрисдикцію Таджикистану.)
— Навіть ухвалення рішення по одному квадратному метру землі, що належить вам чи мені, — не просте питання, — наголошує Кохір Расулзода, голова Согдійської області Таджикистану, частини Ферганської долини.
Для жителів Соха, таких як Мансур, який бачить, як все швидше скорочуються поставки бензину, борошна та медикаментів у його село Чашма, немає легких відповідей на це питання. Мансур каже, що ця земля, заселена таджиками століття тому, більше не відчувається як батьківщина.
— Я сподіваюся, що Бог дасть киргизькому народу та лідерам свідомість, щоб знову відкрити дорогу. Але ситуація серйозна, і багато людей починають відчувати, що краще піти знайти житло у Фергані, ніж залишатися тут. Вони відчувають, що в Сосі немає майбутнього, вважає Мансур.
Статтю написано на основі матеріалу журналіста Радіо «Вільна Європа»/Радіо «Свобода» Дейзі Сінделар.