Вибори до Європарламенту – проблеми виборчої практики Євросоюзу
Європарламент – єдиний інститут ЄС, який обирається прямим голосуванням.
Єдиного інституційного механізму, який регулює вибори до Європарламенту, не існує. Кожна з 27 держав ЄС має право встановлювати власні національні правила.
Існує три загальноєвропейські обмеження, що формують реальні електоральні практики:
1) Виборча система має бути пропорційною, причому вибори можуть проводитися як за партійними списками, так і за окремими кандидатурами за допомогою рейтингового голосування, коли кожен громадянин віддає свій голос одразу декільком кандидатам.
Більшість країн ЄС використовують стандартну пропорційну систему, в Ірландії та на Мальті прийнято систему рейтингового голосування.
2) Пряме загальне вільне голосування. Національні держави можуть використовувати нарізку на регіони лише, якщо це не суперечить пропорційній природі волевиявлення.
Франція та Англія використовують регіональний поділ, інші країни віддали перевагу системі єдиного національного округу.
3) Максимально допустимий електоральний бар'єр національному рівні становить 5%.
Право обирати делегується аналогічно до національного законодавства про внутрішні вибори. У більшості країн встановлено вік 18 років.
Громадяни ЄС мають право бути обраними до Європарламенту в будь-якій країні ЄС, але балотуватися вони можуть лише в одній країні. Вік кандидата, як правило, не може бути меншим за 21 рік, є й винятки, наприклад, в Італії встановлено обмеження у 25 років, а в Німеччині – 18 років.
Вибори в Європарламент, що відбулися, на думку українських експертів, які взяли участь у Брюсселі в роботі семінару, присвяченому проблемам виборчої практики вЄС підтвердили, що існуюча виборча система ЄС далека від демократичної і не може бути еталоном організації та проведення виборів. Їй притаманні очевидні юридичні нестиковки, на які чиновники ЄП та ЄС заплющують очі, проводячи політику «подвійних стандартів».
Одним з головних законодавчих казусів є те, що вибори, які проводяться на основі Ніцського договору, мають на меті формування Європарламенту, який має отримати широкі повноваження на підставі вже Лісабонського договору, ясності про терміни набрання ним чинності. Тобто, якщо брати за приклад якусь державу, то здійснюється формування її парламенту на підставі конституції, що не набула чинності. З цим Європарламент, який пильно стежить за виборами в інших країнах, точно б не змирився, а на своїй території все дозволено.
Також залишається заплутаною ситуація із загальною чисельністю євродепутатів. Де-факто обрано 754 депутати. Відповідно до чинного законодавства до роботи приступить 736, а решта 18 до набрання чинності Лісабонським договором задовольнятимуться не існуючим юридично статусом спостерігачів.
Викликає питання та визначення квот у ЄП для окремих держав. Так, наприклад, для Латвії вона розраховується з урахуванням «негромадян», тобто осіб, які не мають права голосувати за латвійськими законами. Квота для Кіпру включає населення, що проживає на півночі острова і не бере участі в голосуванні.
Вибори до Європарламенту через відсутність одноманітності в законодавствах країн-членів ЄС здійснювалися за різними правилами. Хоча єврочиновники згодні з тим, що в майбутньому єдині норми мають бути визначені, вони ж вважають, що стан речей, що існує, на результатах волевиявлення громадян не відображається.Їх навіть не бентежить різницю в такому значущому для результату виборів правилі, як заборона агітації за день до голосування (вона не обмежена в Бельгії та Великобританії).
Досі в ЄС відсутній єдиний орган з підрахунку голосів та підбиття підсумків виборів. Відповідальність за це покладена на виборчі органи (виборчі комісії) кожної країни, ним же зобов'язано перевіряти ще раз дані у разі виявлення порушень та пред'явлення скарг.
Експерти звертають увагу також і на інші недоліки у виборчій практиці під час виборів до Європарламенту: наявні факти тиску ЗМІ однієї країни-члена ЄС на кандидатів іншої; відсутність гарантій представленості у ЄП нацменшин; відмінності у віковому цензі для кандидатів, у системах виборів, у принципах формування виборчих округів, у методиках розподілу депутатських мандатів залежно від результатів виборів.
Таким чином, вибори до Європарламенту не дають новому складу ЄП морального права повчати інші країни, як їм розвивати їхні національні виборчі системи та проводити вибори.
Водночас дедалі актуальнішим стає питання про просування проекту Європейської Конвенції про стандарти виборів, виборчих прав та свобод, підготовленого з ініціативи ЦВК України.