Відьма. Розділ 7
Глава 7
До села Амарія вирушила одразу після сходу сонця. Їй треба було віддати візок, попросити у старости карту та попередити про від'їзд. Ерадан поривався піти з нею для захисту, але відьмі вдалося пояснити впертому чоловікові, що це не найкраща ідея. Раптом у селі ще нишпорять жерці інквізиції? Уже підходячи до Листянок, дівчина зіткнулася з Лайлом. Нахаба перегородив відьмочці шлях, і, посміхаючись, спитав. — Ти передумала? - І тобі доброго ранку, Лайле, - Амарія постаралася обійти нахаба, але хлопець і не думав відпускати відьму так просто. — Ну, привіт, — крива усмішка спотворила обличчя хлопця. — То передумала? — Моя відповідь колишня. А тепер пусти. — А як не відпущу? — Лайл безцеремонно прийняв дівчину, притягаючи ближче. — Руки не розпускай, — у голосі відьми почулася погроза. — Інакше прокляну.
— А білочка стала зубастою. Здичала ти у своєму лісі, — усмішка хлопця залишалася нахабною, але руки з талії дівчини він прибрав. — Я не білочка, щоб дичати. Але мій терпець не безкінечний. Та й тобі наука не завадить. Може, в інший раз будеш розумнішим. Дивишся, цілий залишишся. Моя бабуся тебе давно вже прокляла, — Амарія обійшла Лайла і продовжила свій шлях у бік будинку старости. — Ну й живи цибулею! Більше пропонувати не буду, навіть якщо сама прибіжиш! - прокричав Лайл, і злякано відсахнувся, коли Амарія різко розвернулася. — Ти чого? — Набрид ти мені, — втомлено зітхнула дівчина. І прошепотіла формулу прокляття, відправивши його у бік парубка. Із задоволенням подивившись, як енергія ввійшла в ауру нахабу, відьма задоволено кивнула і, підхопивши ручки тачанки, продовжила свій шлях. Лайл відчув, що в ньому щось змінилося. Він з виєм кинувся в село,кричачи про злісну відьму, що прокляла молодого і гарного хлопця. Баби злякалися. Злісно шипаючи лайки, вони оточили Лайла і повели його на суд старости, загрожуючи відьмі карами Єдиного та швидкою смертю.
— Староста у нас мужик розумний, він швидко їй срубає голову. — Та на багаття її! Бач, серед білого дня людей проклинати. Гучніше за всіх кричали мати Лайла і його наречена. Дівчина навіть посміла кинути камінь в Амарію, але один погляд зелених очей з-під палантину і сміливість як корова язиком злизала. Наречена сховалась у натовпі, намагаючись більше не траплятися відьмі на очі. Так вони й підійшли до дому старости: Амарія попереду з порожнім візком, і натовп виючих та лаючих баб ззаду неї. Чоловік, вийшовши на ґанок, насупив брови. Але, недарма він у молодості командував загоном найманців. Мозок стратега відразу оцінив обстановку, і староста гучним голосом зажадав тиші. — Що сталося? По одному підходьте, а я вас вислухаю. А потім і судитиму.
Першою виступила мати Лайла — огрядна жінка з владним обличчям та жорстким поглядом. Коротко глянувши на Амарію, що спокійно стояла, баба стала гучним голосним пояснювати. — Іду я з колодязя з відерами, а син мій біжить. Прокляла його відьма, демонське поріддя. На багаття її треба! Щоб не було в нашому селі бруду та зла! — Так, на багаття! На багаття відьму! — люди з усього села зібралися біля будинку старости і підтримували гнівними репліками. — Так, я тебе вислухав. Лайле, — староста суворо глянув на хлопця, — тепер хочу тебе вислухати. Що скажеш? — Іду я повз відьму дорогою, як вона раптом мене проклинати стала, — хлопець нахабно подивився на старосту і кинув злий погляд на Амарію.
Дівчина хмикнула, що не залишилося непоміченим старостою. Чоловік попросив помовчати зновузбунтованих жителів села і повернувся до відьми. — А ти що скажеш? — Лайл мені проходу вже рік не дає. Мої відмови не розуміє. От і вирішила я його провчити, — знизала плечима Амарія. Народ забурчав, звинувачуючи відьмочку у брехні. І найголосніше волала наречена Лайла. — Та кому ти потрібна, зроду? Опудало лісове! Лайл на тебе б і не глянув, у нього я є. І в нас незабаром весілля. — Ти язичок прикуси, — примружилася відьма, глянувши на крикливу дівчину, — бо я його допоможу вкоротити. Енергії у мене на все село вистачить. А твій женишок гнилий усередині. Не віриш – твоє право. А мені брехати нема для чого. — А що за прокляття на нього наклала? — суворо запитав староста, примушуючи поглядом сільських замовкнути. — Та прокляття вічної вірності. Після цього прокляття він зможе реагувати ні на кого, крім своєї нареченої. Не встане в нього просто нічого… А як пес блудливий навколо мене вився, — пояснила Амарія.
Запанувала тиша, а потім весь народ почав сміятися. — Ось прокляла, то прокляла. Ай та відьма! — народ потішався над невдалим нареченим. Наречена Лайла здивовано подивилася спочатку на відьму, потім обвела поглядом односельців і перевела погляд на блідого нареченого. — Це правда? Ти справді чіплявся до цієї лисиці драною? — Ну, розумієш… — почав блекати Лайл, задкуючи від дівчини, що розлютилася. Але народ ззаду не дав йому втекти, і весь гнів ревнивої особи дістався герою-коханцю. — Ай, ой, люба, ну нам не можна до весілля. А я ж чоловік! — Пес ти шелудивий,— лаяла наречена нареченого, на втіху народу, хльостаючи його знятим з себе фартухом. Мати, якій стало шкода сина, що постраждав практично ні за що, спробувала заступитися за кровиночку, чим заробила гнівний окрик своєї майбутньої свахи.
— А ти чого свого гульону захищаєш? Блядуна виростила і хочеш такого щастя моїй лапочці? Я її не для того вирощувала, щоб усякі самці хтиві до неї сваталися. Дивлячись на дурдом, староста махнув рукою і пішов у будинок. Повернувся він через кілька секунд, тримаючи відро води, яке і виплеснув у натовп, що розійшовся. Пролунали вереск, крики, лайка, а староста гучно крикнув. — Ану, замовкли всі! - Дочекавшись тиші, чоловік суворо запитав: - До відьми ще претензії є? — Ні, немає претензій, — незграбний хор голосів змусив старосту кивнути. — Тоді розходимося, шановні, розходимося! Нема чого біля мого будинку влаштовувати виставу. — А можна відьму попросити проклясти всіх наших мужиків прокляттям вірності? — раптом запитала якась худа баба, а інші жінки її підтримали.
Амарія оглянула збуджених баб, а потім і похмурих мужиків. Усміхнувшись, вона сказала. — Ні, проклинати більше не буду нікого. Я ж не злісна відьма. Лайла я за справу прокляла, а решта мені поки що нічого не зробила. Незадоволене бурчання жінок та радісні посмішки чоловіків стали відповіддю відьмі. Староста, хмикнувши, розігнав усіх по домівках і запросив Амарію до будинку, поки якась пішла сільська мешканка не вирішила відьму «до справи» притягнути. — Повеселила, — усміхнувся чоловік добродушно, — болото наше хоч трохи збаламутило. Тачку привезла чи ще за якою справою прийшла? — Так, справи маю. Я хотіла карту у вас попросити, якщо вона є. Та й попрощатися. — Йдеш, значить? Ну і правильно. Нема чого тобі в цій глушині робити. Темний народ, сама бачила. — Так, бачила. Так як щодо карти? — А нема її в мене, не обессудь, — розвів руками староста. Побачивши засмучене обличчя відьми, чоловік поспішив продовжити, але я можу тобі намалюватидорогу до міста. А там уже в лаві купиш. Сам я частенько мотаюся в місто, тому всі доріжки знаю, всі лавки в місті можу підказати, де тебе не обдурять.
І чоловік, діставши шматок берести та вугільний олівець, почав малювати карту місцевості, відзначаючи хрестиками місця, де частіше з'являються розбійники, щоб дівчина через незнання не потрапила в біду. Закінчивши малювати, староста звернув карту в трубочку і простяг її відьмі, що чекала. - Тримай. До речі, у нас тут жерці Великої Світлої Інквізиції шукали декого, — чоловік покосився на відьму, що спокійно стояла. — Знайшли? — поцікавилася Амарія, хоч чудово знала відповідь. - Ні. Нікого не знайшли. Втік, мабуть. Хоч баби й просили до тебе заглянути, мовляв, відьма з демонами якшається, — цими словами Амарія хмикнула, не стримавшись, — так, так і сказали. Якшається, значить, і всі злочинці та вороги країни там мешкають. Тільки жерці назвали їх забобонними дурами, які не шанують Єдиного. Покарали відвідувати храм, молитися і відбули додому. — Так марновірні й є,— знизала плечима відьмочка, подумки дивуючись, що їй уже мало не державну зраду приписали. — Спасибі вам за допомогу. А я піду, мені ще до мого будиночка добиратися.
— Щасливої дороги, відьмо! Гарна ти була б дівка, якби не прокляття твоє довічне,— промовив староста, прощаючись. — Це не прокляття. Це дар. До побачення. І нехай Єдиний охороняє вашу хату, — відкланялася Амарія і вийшла на вулицю. Пройшовши аж до межі лісу, не зустрівши нікого з мешканців Листянок, дівчина окинула поглядом село, подумки прощаючись з нею. Хоч і забобонні люди тут жили, відьом боялися, але хоч не вривалися вночі зі смолоскипами до лісу, щоб знайти та спалити «випадок демонів». Сильніше притиснувши до себе карту, відьма вирушила знайомою стежкою додому,де на неї чекав Ерадан.