Вся правда про моє перебування в колонії 114
Ось вирішив написати вам, сподіваючись, що моя розповідь про себе дійде до нашого читача. Ви ті люди, яких називають "четвертою владою" і я сподіваюся, що ви мені допоможете. Більше немає сил терпіти це свавілля. Все, що я хочу вам розповісти, дорогі читачі, - ПРАВДА, а не художня вигадка. Нехай близькі таких же засуджених як я сам дізнаються як тут з нами звертаються. Я відкрию цю завісу і почну свою розповідь. Цей маленький етап мого життя виявився пеклом, а ад це існує у нас в країні. І це ВК-114 установа, що знаходиться у селі Воєвод-Чінці, Могилів – Подільського району, Вінницької області. І царює там (так, не помиляюся, саме «Царем» себе вважає відомий серед нас засуджених) начальник колонії ВК-114 підполковник Чернега Олексій Михайлович.
Тепер про себе. Приховувати мені нема чого. Я, Воловик Степан Степанович, засуджений за статтею 142(3) строком на 6 років, хоча вважаю себе невинним і свою провину не визнав, але це інша історія. Знаю, багато хто подумає, що потрапивши сюди, я і багато інших вважають себе не винними, але повірте мені: це тут зустрічається і дуже часто. Але зараз не про це. Мене засудили, але за Законом ніхто не може позбавити мене прав людини та громадянина згідно зі статтею 63 Конституції України, яку ніхто не скасовував.
Трохи розповім про Лисенка О. В. Я цю людину жодного разу не бачив тверезим. До нашої колонії він працював у лінійному відділі на залізничному вокзалі Жмеринки. Його звідти вигнали, я не сумніваюся, за що. А „Цар" зробив першим заступником, тому що він, як простіше сказати „Ківало", для Лисенка закон – це слово Чернеги („Царя"). Ви собі не уявляєте, що доводилося робити Лисенку О. В., щоб випити. „Царя” в зоні немає, товін, озираючись на всі боки, через „шлюз" виносив цемент, вироби „ширвжитку". Смішно було спостерігати за цим. Бог йому суддя.
писати на тебе рапорт, тому що в камері багато павутини". Я завів щоденник, щодня описуючи своє останнє перебування на ПКТ. Просив, щоб викликали рідних, писав скарги. Під час перебування в ПКТ мої мати і дружина неодноразово приїжджали, але Чернега нічого не повідомляв про те, що я на голоді, що прошу адвоката і т. д. Мені не належить побачень, при чому передачі брав, а я їх не приймав, але про це матері і дружині ні слова.
Мої рідні досі пишуть до багатьох інстанцій, але поки що тихо. У них усі повідомлення та копії скарг на руках. Напевно, часу немає займатися „зеками". Невже це все так пройде? Я не вірю. Хто дав право чинити таке беззаконня і залишатися безкарним? Чому так відбувається?
Шановна редакція! Я сподіваюся, що є ще люди, які бажають допомогти своєму ближньому. Нехай люди знають, де перебувають їхні діти. Якщо хтось із Вас забажає зустрітися зі мною, я ще докладніше розповім, що знаю та бачив за час перебування у ВК-114 села Воєводчинці, Могилів – Подільського району, Вінницької області.
Я вірю в майбутнє нашої України, і життя налагодитись, бо у нас є Діти, і те, що ми їм залишимо – вони матимуть після нас. Все в нас вийде. »