З любов’ю до Батьківщини та Бога після війни розвідниця пройшла шлях від ракетобудівника до черниці
Отримуйте на пошту один раз на добу одну статтю, що найбільше читається. Приєднуйтесь до нас у Facebook та ВКонтакті.
Наталія Малишева – кримчанка за походженням. Вона народилася в 1921 році, виросла на ідеалах любові до Батьківщини та ще до війни пройшла серйозну фізичну підготовку – займалася плаванням, гімнастикою, освоїла верхову їзду та стрілянину. Крім занять у секціях, встигала добре вчитися – відвідувала курси іноземних мов, вступила до Московського авіаційного інституту.
Багато разів їй дивом вдавалося уникнути смерті: одного разу під час прослуховування її застав німецький офіцер, але відпустив, сказавши, що не може воювати проти жінки, вдруге вона взимку змогла витягнути вмираючого товариша з-під обстрілу і обидва залишилися цілі, оскільки того момент, коли вони пробиралися до своїх почався сильний снігопад, і вороги не змогли розрізнити їх серед падаючих пластівців снігу. З 1942 року Наталія Малишева служила у розвідці під командуванням Рокосовського.
Служба в армії не закінчилася для Наталії Днем Перемоги, до 1949 року вона служила у Польщі, пізніше її перевели до Німеччини (Потсдам). Після повернення до Москви продовжила навчання в інституті, після закінчення - працювала над проектуванням ракетних двигунів. Зокрема вона була членом групи конструкторів, які розробляли двигун для космічного корабля «Схід-1», на якому здійснив свій легендарний політ Юрій Гагарін. Малишева була єдиною жінкою, яка була присутня на випробуваннях ракетних комплексів. У Наталії був абсолютно чоловічий характер: наполегливість, разюча працездатність, посидючість і найвищийпрофесіоналізм.
Ракетобудуванню Наталія Малишева присвятила 35 років свого життя. Їй пророкували блискучу кар'єру не лише в інженерії, а й у політиці, мала всі шанси стати депутатом Верховної Ради. Однак усі плани перекреслила тяжка хвороба. Прогнози лікарів були безрадісні, для Наталії стало очевидним: від політичних амбіцій слід відмовитися, настав час подумати про душу. Через хворобу вона довго не могла ходити, багато думала і нарешті вирішила, що треба звернутися до Бога. Вона ухвалила рішення ухвалити постриг у Свято-Успенському Пюхтицькому жіночому монастирі.
Монастир потребував відновлення, у роки війни його будівля використовувалася для потреб архітектурного інституту. Надія, як і належить, мала виконати послух перед постригом. Для неї таким стала торгівля книгами. Колишня розвідниця згадувала, що спочатку дуже соромилася цього заняття, а потім зрозуміла, що зароблені нею гроші йдуть на благо монастиря, отже, вона робить богоугодну справу.
Пішовши до монастиря, Наталя отримала ім'я Адріана. Вона проводила дні у молитві, завжди була добра та привітна. Тут черниця прожила кілька років, у 2009 році отримала Орден «За віру і вірність», ставилася до нього з такою ж повагою, як і до інших своїх нагород – Орденів Вітчизняної війни та Червоної Зірки та медалів «За бойові заслуги» та за оборону Москви та Сталінграда: Пішла Адріана у 2012 році невдовзі після того, як відсвяткувала 90-річчя.
Подвиги багатьох радянських жінок, здійснені у роки війни, сьогодні незаслужено забуті. Так, учений-мікробіолог Зінаїда Єрмолова в роки ВВВ врятувала тисячі життів, створивши якісний антибіотик, який переміг епідемію холери. За це за кордоном її називали не інакше, як «МадамПеніцилін».