З погляду кішки - казка Карела Чапека - Казки
Казка Карела Чапека
Ось - моя людина. Я його не боюсь. Він дуже сильний, бо дуже багато їсть; він - Всеїдний. — Що ти жереш? Дай мені! Він некрасивий, бо без вовни. У нього мало слин, і йому доводиться вмиватися водою. М'ячить він грубо і надто багато. Іноді зі сну муркоче. — Відчини мені двері! Не розумію, чому він став Господарем: може, зжер щось незвичайне. Він містить у чистоті мої кімнати. Він бере в лапку гострий чорний кіготь і дряпає їм по білих листах. Ні в що більше грати не вміє. Спить уночі, а не вдень; у темряві нічого не бачить; не знає жодних задоволень: не жадає крові, не мріє про полювання та бійку, не співає, розніжившись.
Часто вночі, коли я чую таємничі, чарівні голоси, коли бачу, як усе оживає у пітьмі, він сидить за столом і, нахиливши голову, дряпає, дряпає своїм чорним кігтиком по білих аркушах. Не думай, ніби я думаю про тебе; я тільки слухаю тихий шурхіт твого кігтя. Іноді шурхіт затихає: жалюгідний дурень не в змозі придумати жодної іншої гри, і мені стає шкода його, я так і бути! — підійду до нього і тихенько м'яукну в болісно-солодкій знемозі. Тут моя Людина підніме мене і занурить своє тепле обличчя в мою шерсть. У такі хвилини в ньому на мить буває помітний деякий проблиск вищого життя, і він, блаженно зітхнувши, муркоче щось майже приємне. Але не думай, ніби я думаю про тебе. Ти мене зігрів, і я знову піду слухати голоси ночі.