Захист цивільних осіб у війнах, у яких брав участь Пророк - Мустафа Агірман - Пророк Мухаммад
Основа ісламу – це миролюбність, тобто світ. Війна – це виняткова ситуація. Тому що значенням слова іслам є мир та благо. Але водночас одного небажання державою війни недостатньо. Якщо противник готує на вас наступ і вичікує слушної нагоди, то і ви завжди повинні бути до цього готові. З цього приводу великий пророк велів так:
"Гей народ, не бажайте зустрітися з противником, просіть від Аллаха здоров'я, але коли ж зіткнетеся (противником) з ними, то терпіть і знайте що рай під тінню меча".
Цим священним хадисом Пророк закликає віруючих мусульман триматися подалі від війни, але якщо необхідно боротися та успішно досягти мети.
В Ісламі заборонено воювати заради втрати крові, для захоплення земель та для вигоди. Всі ці прагнення відхилені в Ісламі. Війна часточка великого та священного руху джихад. Але в деяких джерелах джихад застосовується натомість війни. Тобто джихад цей рух, який включає війну. Але слова "війна" і "битва" не відображають повністю значення джихаду. Джихад процес здійснення волею Аллаха законів, створених Ним. Процес який безперервно триває до кінця світу. Боротьба з противниками ісламу, які втрутиться у цей процес, називається війною.
Накази пророка до своїх командирів мають такий зміст:
“Під час зіткнення з супротивниками з багатовірців, запрошуйте їх до Ісламу, якщо приймуть його, то вони ваші брати. Якщо не погоджуються, то запрошуйте їх підкорятися Ісламським державам; а якщо взагалі не погоджуються, то за допомогою Аллаха воюйте з ними.”
З цього хадиса розуміємо, що мета не винищення людей за рахунок військових дій, а долучення їх доІсламу. Основна мета Ісламу, для всіх людей світу зробити їхнє життя і кінець упорядкованим.
Як наша віра Іслам не схожа на інші релігії та системи, так і не можна порівняти командування у війнах Пророка Мухаммада з іншими командирами світу. Тому що він є пророком милосердя. Навіть у командуванні показав свою милосердність, тим що не прагнув вбити і знищити ворожу сторону, а намагався врятувати їх та їхнє потомство до кінця світу і з цією метою показав вищий рівень мистецтва війни.
Пророк ніколи не робив масового знищення ворога, оскільки не прагнув цього. Завжди велике значення надавав світу. У його житті найбільшою перемогою є перемир'я Худейбійє. Він Великий Пророк, який навіть Мекку зміг захопити без кровопролиття. За бажання міг би всіх жителів Мекки вразити мечем. Але він цього не зробив. Тому що він пророк милосердя. Щоб народ Мекки помилково не напав на армію Ісламу і щоб заздалегідь не пролилася людська кров, заздалегідь він навіяв їм погодитися на поразку. І відправили таке послання:
“Хто ввійде до Каабу, той у безпеці,
- Хто ввійде додому Суфа, той у безпеці,
- Хто зачинить двері свого дому і сидітиме вдома, не виходячи, той у безпеці”.
Пророк цим умілим прийомом розділив військові сили Мекки і запобіг кровопролиття. Пізніше помилуваний народ Мекки у відповідь на цю милість прийняв Іслам і мусульманство. У війнах, які відбуваються на сьогоднішній день, принцип “захисту цивільних осіб та охорона навколишнього середовища” є невирішеним питанням, у період командування Пророка ця проблема була вдало вирішена. Бадрське та Ухуд війни він провів за містом, а при битві аль-Хандак обгородив місто траншеями, щоб уберегти цивільних осіб.супротивника. Так і була застосована окрема тактика для захисту та охорони та була успішно проведена при завоюванні Мекки.
Захист та охорона цивільних осіб
А одному з хадісів пророк ужив слова “милосердя” та “війна” разом і оголосив нам:
“Я пророк милосердя, я пророк війни”.
Вживання цих двох слів разом означає, що його війни милосердні.
Пророк надав війні іншого значення, як і іншим речам. Він показав, що можна воювати без смерті, без спустошення, підпалів. Надання милосердя противникам та їхнім загиблим після війни, це ні з чим незрівнянна перевага. Одна з його великих перемог - це прийняття мусулманства переможеним противниками і вступ до його армії противника, який піднімав на нього меч.
Протягом 10 років правління державою Пророк брав участь у 20-ти з гаком війнах, у цих війнах загальна кількість загиблих противників становить близько 250 осіб, а мусульман близько 150 осіб.
Недоторканність осіб, які не беруть участь у війні
У війнах пророк заборонив убивати ці дві групи.
Від Абдуллах б. Омара:
“В одній з воєн пророка знайшли одну вбиту жінку. Після цього Пророк заборонив убивати жінок та дітей”. (Бухарі, “Джихад”146; Муслім, “Джихад” 24-25).
Такі люди вважаються розумово сталими, не несуть відповідальності; тому їх не можна вбивати.
Пророк наказав так:
“Трьох людей не мають попиту. Спляча людина, до пробудження, поки не прийде до тями божевільна і поки дитина не стане свідомою”.
* Дуже літні люди:
Дуже старих людей також не можна вбивати. Тому що вони також як діти.
Від Енес б. Маліка:
Пророк віддавав такий наказ, коли спрямовував армію:
“Виходьте в дорогу з ім'ям Аллаха. Боріться зарелігію Аллаха, в ім'я Аллаха. Старих людей похилого віку (старий і старих старців) не вбивайте”.
Цим хадисом Пророка заборонив вбивати в'ялих старих багатовірців, тому що від них немає шкоди мусульманам і користі іновірцям. Інакше за поради, вказівку дороги та життєвий досвід старих багатовірців треба вбивати. Через це було вбито старого Дурейда б. Сіммена в Нунейновській війні.
Від Абдуллах б. Аббаса:
“Пророк дав наказ, відправляючи армію у похід: “. дітей та служителів монастиря не вбивати”. (Від Ахмед б. Ханбел, Муснед, 1/300). У святих хадисаах 'службовець монастиря = службовець храму' вони не воювали з мусульманами, допоки несуть цю посаду їх не можна вбивати”.
* Робітники та прислуги:
Ці два класи, з тієї частини населення, яка не має наміру воювати. Не можна вбивати їх за те, що вони разом із противником.
“Пророк наказав своїм воїнам, коли проводжав їх: “Робітників і слуг не вбивати”. Поки ці люди поки що не беруть участь у війнах, їхнє життя під захистом. Але якщо вони воюватимуть проти Ісламської армії, то необхідно їх убити”.
Ставлення до полонених
Пророк дуже добре ставився до полонених. Всі, крім тих хто був гарячим противником Ісламу і доводив мусульман до відригування крові (до дуже поганого стану), повзувалися помилуванням пророка.
“У доісламський період, на Аравійському півострові був спеціального чи певного чіткого ставлення до полонених. Іноді їх вбивали, іноді перетворювали на рабів (особливо жінок і дітей), іноді полонені за викуп отримували волю, іноді їх відпускали на волю без викупу або ж із противником змінювалися полоненими. (Хамідуллах, війни Пророка, 66).
Пророк до полонених, особливо до простих полонених, ставився дуже милосердно. “Щоб тримати полонених у надійнійобстановці, він поділив їх і розподілив серед своїх воїнів і нагадав їм, щоб вони до них добре ставилися. Цю вказівку все виконали. Полоненим у кого не було одягу, дістали одяг. Вони харчувалися нарівні із мусульманами. Деякі мусульмани віддали їм хліб, а самі харчувалися фініками. Вони намагалися виконувати всі накази беззастережно і підкорятися”. (Хамідуллах, Війни Пророка, 65-66).
Ставлення пророка до полонених можна статувати таким чином:
Звільнити за викуп:
Взаємообмін:
Пророк відпускав на волю полонених, яких захопив у багатовірців із умовою, що вороги також відпустять на волю полонених мусульман.
Безоплатне звільнення:
Це найкраще і найпоширеніше ставлення до полонених у період пророка. Частину Бадрських полонених безоплатно відпустили на волю. У битвах Мурейке, Меккі та Хунейн із полоненими вчинили так само. Зрештою, всі звільнені полонені прийняли мусульманство.
Смерть полонених:
У Асри Саадеті лише один раз трапляється випадок, коли вбили військовополонених. Це сталося після Бадрської битви. Військовополонені Бадрського бою Надр б. Харіс та Укбе б. Ебі Муайт було вбито. Тому що вони дуже багато мучили мусульман у період Мекки. Вони отримали покарання за вчинене.
Звернення загиблим та пораненим:
Пророк вимагав і наказував ставитися по-людськи до тіл загиблих на полі бою супротивників, збирати та ховати їх. Пророк закопував тіла вбитих багатовірців у ями і таким чином не залишав тіла на відкритому полі.
Мусульмани так само добре ставилися до поранених, так само як і воїнців, лікували їх не гірше, ніж поранених мусульман.
Мета Пророка, як полководця, утвердити принципи Ісламу та зміцнювати необхідні умови дляпідтримання миру. У війнах, у яких особисто брав участь нетрогали цивільних осіб та їх майно. З добрим ставленням зіткнулися військовополонені. Необхідна увага приділена хворим і пораненим, ховали трупи загиблих противника. До і післявоєнний період, хто не понижувався до мародерства. У війнах, де брав участь сам Пророк немає місця для особистих, корисливих цілей, вигоди, помсти тощо.
Як полководець Пророк, до захоплення чи до штурму міста чи фортеці, вселяв солдатам високий моральний дух і володів їх внутрішнім світом. У битвах пророка та його солдатів не було насильства. Тому що вони воювали для знищення насильства.