Журналіст Ісмат Хушевнінг мав інтернет-газетасі
Ситуація в Узбекистані з правами українськомовного населення є досить складною для моніторингу. Автор книги «У зоні UZ» Євген Дьяконов, незалежний журналіст із Узбекистану, який зараз проживає в Норвегії, де отримав політичний притулок у 2003 році, прояснив ситуацію для порталу “Вікно в Україну”
– Євгене, чи можна говорити про утиск прав українських в Узбекистані?
– Так, це має місце. Інша справа, що не має демонстративного характеру. Це все робиться культурно, цивілізовано і цілком законно. Взяти хоча б закон про державну мову в Узбекистані. Якщо в пострадянські 90-ті ми могли спостерігати, наприклад, що керівник підприємства, як правило, має бути титульною національністю, то заступники у нього були українські, євреї, вірмени, корейці та інші, хто тягнув за нього всю роботу. Нині це зроблено інакше.
Вийшов закон про державну мову, вигадали “узбецьку” – навіть самі узбеки, буває, матюкаються, коли читають деякі слова. Бухгалтерія в узбецькій мові дослівно перекладається як "зайди-вийди", аеропорт - як "готовий відлетіти". Такі вигадані слова. І все це переклали на латинський шрифт під Туреччину.
За законом про державну мову, яка в принципі написана красиво, цивілізовано і дуже коректно, люди, які не володіють державною мовою, не можуть займати відповідальні посади. Стали видавлювати українськомовних громадян із відповідальних посад. До того ж це ніяк не заважає їм вести свій бізнес з Україною – узбецька діаспора в Україні досить велика.
У віддалених областях, містах та селищах, за нашими даними, є сексуальні домагання до українських дівчат – мовляв, якщоукраїнська, отже, розпусна. У Ферганській долині я зіткнувся з таким: живеш в Узбекистані, говори узбецькою, ми ж в Україну їздимо і українською розмовляємо.
Влада цю справу визнає. Якщо раніше вони це списували на шовінізм, то тепер вони визнають, кажучи: так, такі речі у нас мають місце бути, але вони мають одиничний характер, і ми робимо все, щоб ці явища виключити з нашого життя.
Джерело :ВІКНО Укаїни