5 питань про поклоніння поясу Пресвятої Богородиці - Православні батьки - Країна Мам

пресвятої
Писала запис https://www.stranamam.ru/post/2129649/ У ньому зустрічалися різні висловлювання (та й не тільки в моєму записі, а й в аналогічних щоденникових на цю тему). Заради чого? Навіщо? І т.д і т.п. Побачила цікавий матеріал з цієї теми, викладаю:

1. Отче Ігорю, чому саме пояс Пресвятої Богородиці викликав такий ажіотаж серед віруючих, хоча в Москві постійно перебуває чимало інших святинь Православ'я? - Пояс Пресвятої Богородиці – це найголовніша святиня чернечої республіки на горі Афон. Вона не покидала Святу гору вже двісті років. Перше місце, куди сьогодні потрапляє святиня, – це Україна. Перед цією святинею молилися багато ченців, які нині прославлені в лику святих. Напевно, і ми хочемо здобути досвід, силу в боротьбі зі спокусами і ту благодать, яка так подіяла на тих людей, що вони увійшли в Божу радість. Хочемо доторкнутися до цієї радості, бо це справді велика святиня Афона.

2. Навіщо, в принципі, стояти до якоїсь святині, якщо можна молитися у храмі перед іконами чи вдома – у приватній молитві? - До святині має сенс стояти, бо вже саме стояння – це час нашого покаяння, нашої молитви, коли можна осмислити своє життя, вибудувати своє прохання до Бога або до того святого, кому ти збираєшся вклонитися. Сенс стояння - це своєрідне внутрішнє споглядання себе. Тому, якщо є можливість постояти, її потрібно використовувати.

3. А чи немає в самому стоянні до святині якогось язичницького елемента, коли людина стоїть, аби тільки щось отримати? - Нічого язичницького в цьому немає. Де б ми не стояли – у черзі, у храмі – молитва одна і таже. Якщо ми, відстоявши в черзі, про щось просимо Бога, це ще неозначає, що ми отримаємо. Ми отримаємо лише те, що нам корисно. Тому нічого язичницького у стоянні заради поклоніння немає.

5. Невже всі ті, хто приходить до Пояса — справді віруючі? Чи не здається Вам, що серед них значна частина — пусті «туристи»? - Усі, хто приходить прикластися до святині, безсумнівно, люди віруючі. Річ у тім, що неможливо через пусте кохання чи якийсь ажіотаж стояти в черзі п'ять, десять чи дванадцять годин. Не вірячи в істинність святині, у вихідну від неї благодать, людина не буде просто так зазнавати тих труднощів, які її супроводжуватимуть під час стояння. Це робитиме тільки людина, яка вірить у Бога, а невіруючий сюди і не прийде.