Балаклицький М
Черговість перекладу тією чи іншою мовою диктувалася переважно спрямованістю місіонерської роботи християнської церкви. Вже першому поколінню місіонерів — дванадцяти апостолам — Ісус вказав план дій: йти з Єрусалиму по всій Юдеї, потім до Ізраїлю, а потім до країн світу, що залишилися. Тому з приходом місіонерів у ті чи інші країни виникала потреба у Святому Письмі рідною мовою мешканців цих місць.
Наприкінці 4 століття хр. е. керівництву Римської церкви стали очевидними недоліки старолатинських перекладів. Близько 382 року римський папа Дамас попросив найбільшого біблеїста того часу Софронія Євсевія Ієроніма, відомого сьогодні як блаженний Ієронім, зробити новий переклад Біблії латинською мовою. Вчений узагальнив та перевірив за доступними йому грецькими списками роботу попередніх перекладачів. Цей переклад отримав назву "Вульгата", тобто народна, загальнодоступна Біблія. Однак після середньовічних переслідувань католиками читачів Слова Божого добра назва перетворилася на знущання на кшталт слова «Фольксваген», яке хоч і перекладається як «народний автомобіль», проте сама машина недоступна більшості представників нашого народу зі зрозумілих причин.
Після виходу до Середньовіччя Нового заповіту в грецькому оригіналі з'явилася можливість порівнювати з ним існуючі переклади. У 1590 році Вульгата була видана з папською буллою, яка загрожувала відлученням від церкви те, хто посміє порушувати наказ про те, що в наступних виданнях не друкуватимуть різночитання і саме видання не змінюватиметься. Через 2 роки наступний тато вилучив із обігу всі копії цього видання, які зміг знайти, та випустив нове видання, яке відрізнялося від попереднього у 4900 місцях! Це видання до сьогодні залишається офіційною латинською Біблією Римсько-католицької церкви.
Старослов'янський переклад був здійснений братами Костянтином (у прийнятому перед самою смертю чернецтві Кирилом) та Мефодієм у 9-му столітті. Обидва - вихідці з грецького міста Фессалоніки, обіймали у ньому видні посади. Пізніше задумали створити переклад Святого Письма для слов'ян, що заселяли Балканський півострів. На основі грецької мови та алфавіту кількох близькосхідних мов Костянтин створив алфавіт для старослов'янської мови, яку називають кирилицею. Вони перевели на староболгарський обрані місця з Євангелій та апостольських послань і вирушили до місіонерської подорожі. Оселилися в Моравії, відкривали церковні школи, проповідували у Болгарії та Чехії. У віці 42 років Костянтин помер. Останні роки життя Мефодій присвятив перекладу Святого Письма. Знову ж таки зазначимо, що неканонічні книги з'явилися у складі слов'янської Біблії лише 1581 року.
У Московському князівстві цей процес прискорив монгольську навалу 1236 року на чолі з ханом Батиєм, який був бичем Божим за гріхи тодішньої церкви, як набіг гунів для західноєвропейських християн. У пожежах люди рятували насамперед не Біблії, а богослужбові книжки. Школи втратили державну підтримку і майже всі були закриті, чому сприяла і епідемія чуми, що лютувала 70 з перервами років. Навіть духовенство було кричуще безграмотним. Замість Біблії набули поширення праці отців церкви і апокрифічні книги, що прийшли з Болгарії.
На противагу Московії, у Галицькому князівстві, що увійшло тоді до складу Великого князівства Литовського, у 16 столітті відбулася активізація церковного життя. По-перше, цей регіон не так постраждав від звірства монголів. По-друге, з 13 століття продовжилися спроби Риму повернути православ'я під свій контроль. Відмоваєзуїтам у місіонерській діяльності на московських землях викликав другий крок - спроби розгорнути хрестовий похід у цьому напрямі, що закінчилися невдачею. Тоді в хід вступив варіант №3. Рим як би «змінив гнів на милість» і переніс акцент на Галицькі землі. Тут великою перемогою католицизму було укладання в 1596 Унії, тобто союзу православних і католиків. Галицькі та київські уніати, хоч і дотримувались православного обряду, але визнавали верховенство папи римського. Організація, що виникла в результаті, була названа греко-католицькою церквою.
Цей розкол у Православ'ї, потужний інтелектуальний тиск єзуїтської пропаганди, що виявилась у міжцерковній полеміці, боротьба козацтва проти Унії, доступ київського чернецтва та шляхти до європейської освіченості не зруйнували середньовічну київську культуру, а й вивели її на високий рівень. Наприклад, у 16 столітті спроби Івана Федорова видати Біблію у Москві мало коштували йому життя. Переслідуваний невігласами, він утік у Галичину, де у друкарнях Вільні, Львова, Острога надрукував спочатку окремі біблійні книги, а 1581 року під патронатом князя Костянтина Острозького — все Писання у старослов'янському перекладі, т. зв. "Острозьку" Біблію.
Ця різниця позначилася і на перекладах Біблії. Найбільший реформатор київського православ'я Петро Могила надумав зробити нове видання Святого Письма до 70-річчя Острозької Біблії, адаптувавши текст до київської літературної мови. Проект було перервано смертю Могили та початком українсько-польської війни. У Москві ідея перекладу Біблії мовою московської літератури виникла Петра Першого в 18 столітті. Єдиним джерелом компетентних кадрів стала Києво-Могилянська академія, професори якої зайняли найвищі посади у церковній ієрархії України. Однак навіть їхні зусилля незмогли компенсувати відсутність технічної, освітньої та богословської інфраструктури, необхідної для цієї складної справи.
український переклад Біблії виник у середині 19 століття стараннями ректора С.-Петербурзької духовної академії, а згодом московського митрополита Філарета. Процес перекладу тривав 19 років і закінчився 1875 року. Його здійснювало духовенство – співробітники трьох богословських академій імперії. Цей переклад називають синодальним, бо він здійснювався під керуванням Священного Синоду — найвищого адміністративного органу української православної церкви. Визнаний усіма християнськими церквами слов'янського світу як офіційний переклад Біблії українською мовою для богослужбових та богословських цілей. Його цінність у величезній роботі, виконаній православними вченими, в обліку досягнень богословської науки на той час та у використанні зрозумілої літературної мови. Більшість із нас читає Біблію саме у цьому перекладі.
Через кілька десятиліть, незважаючи на нелегальний статус української мови та культури в українській імперії того часу, з'явився перший український переклад Біблії. У середині 19 століття у Києві було організовано таємне Кирило-мефодіївське братство, яке ставить за мету розвиток національної культури. Під впливом політичних ідей Тараса Шевченка було задумано проект створення в Україні демократичної республіки на євангельських засадах та традиціях українського козацтва. Братство було розкрито, його членів засуджено, Шевченка заслано. Чудом уникнувши арешту, відомий письменник Пантелеймон Куліш поїхав до Варшави. Після смерті Шевченка у 1861 році він розпочав переклад Писання українською мовою. Спеціально для цього вивчив оригінальні мови Біблії. З 1869 до роботи підключився молодий галичанин, греко-католик, вундеркінд ІванКулюй. За 4 роки було переведено Новий заповіт і ряд книг Старого, проте остаточна редакція все відкладалася до 1885 року, поки в пожежі рідного хутора Куліша не загинув єдиний рукопис перекладу старозавітних книг. Все довелося розпочинати спочатку. Куліш присвятив цій справі 12 останніх років життя. Незакінчений ним переклад 7-ти книг Старого завіту, що залишилися, і повне видання Слова Божого здійснили в 1903 році Іван Пулюй і також добре відомий нам за шкільною програмою український письменник Іван Нечуй-Левицький. За словами адвентисткого пастора Михайла Микитюка, він (Микитюк) дізнався про живого Бога саме з «кулішівського» перекладу Біблії.
На початку ХХ століття спроби українського народу набути державності, розвитку національної мови та культури, бурхливого розвитку світової бібліїстики ініціювали спроби нового українського перекладу Святого Письма. Православний священик, учений, богослов, політик, громадський діяч Іван Огієнко за 10 років — з 1930-го по 1940-й — поодинці переклав Біблію сучасною українською мовою. Військове лихоліття, розірваність Європи на політичні табори дозволили видати рукопис лише 1958 року. Це найвідоміший та найпоширеніший український переклад; богословами різних конфесій він визнаний одним із найточніших біблійних перекладів у світі. Крім цього, він мені подобається яскравим та емоційним стилем.
Третій український переклад Біблії з'явився 1963 року у Римі. Був виконаний греко-католицьким священиком Іваном Хоменком. Зазначимо, що лише у цьому виданні в українському перекладі з'явилися неканонічні книги Старого заповіту.
У післяперебудовний час набув поширення т.з. український «Сучасний переклад» Святого Письма. Щоб його охарактеризувати, слід зазначити, що переклади Біблії поділяються набуквальні (дослівні) і т.з. "динамічні", тобто ті, що замінюють оригінальний текст переказом. Вони виконані для полегшення читання Біблії, але не підходять для богословської та місіонерської роботи. «Сучасний переклад» (його часто можна дізнатися за характерним цегляним кольором обкладинки) належить до динамічних, а не буквальних перекладів.
Однак 3 українські переклади Біблії не вирішили проблеми загальновизнаного перекладу священної книги державною мовою нашої країни. Незважаючи на свої переваги, всі вони створювалися за межами України та не відображають реалій сучасної літературної мови. Засноване у 1991 році з подачі адвентистського пастора та вченого Миколи Жукалюка Українське біблійне товариство поставило новий переклад однією з головних цілей. Після тривалого відбору кандидатів у перекладачі цю роботу було доручено Рафаїлу Турконяку, греко-католицькому священикові, спадковому українцю з Англії. Він народився у родині українських емігрантів, мовою його родини була українська. 1991 року Рафаїл переїхав з Італії на постійне місце проживання в Україну і почав займатися перекладацькою діяльністю. У 1993 році його роботу було переведено на баланс Біблійного товариства. У 1996 році було закінчено і в 2000 видано переклад Нового заповіту. Наразі триває робота над перекладом Старозавітного канону. Того ж 2000 року в Україні адвентистський пастор Михайло Кулаков видав свій переклад Нового заповіту сучасною українською мовою. Брат Кулаков також приступив до перекладу старозавітних книг.
На сьогоднішній момент Слово Боже повністю або окремими книгами перекладено приблизно 2300 мовами та діалектами. Загалом земляни розмовляють 6809 мовами. Сьогодні здійснюється переклад 1966 мовами. Заплановано переклад Біблії або її частин 1410 мовами,на яких говорить близько 233 мільйонів чоловік. Ще немає перекладу 2737 мовами, якими розмовляє близько 147 мільйонів людей. Це країни Центральної Африки, азіатські держави, народи Індії та Океанії.