Бджільництво як хобі та бджільництво як бізнес
Існує безліч методів бджільництва: бджіл тримають і любителі, і професійні виробники меду, які наймають десятки працівників.
Хобі або додатковий заробіток
Бджолярі любителі тримають від одного до п'яти вуликів і використовують стандартні методи - застосування препаратів та добавок (хімічних та інших), підживлення; маток вони, як правило, самі не вирощують. Навіть незважаючи на препарати та підживлення, щороку бджолярі любителі втрачають значну частину бджіл.
Деякі пасічники любителі воліють ніяких добавок не вживати. Вони взагалі намагаються якнайменше втручатися у життя своїх бджіл. Вони роблять ставку на довгострокову перспективу, намагаючись розводити (або закуповувати) бджіл місцевих порід і нічим не обробляти їх, а не просто отримувати короткострокову вигоду — урожай меду.
Пасічники - "сумісники" вже дещо заробляють на бджолах. Їм доводиться ставити в основу видобуток і продаж меду (або посередництво при його продажу), а також займатися запиленням, виробленням свічок, продажем пилку та обладнання, давати уроки бджільництва і писати статті. Як правило, "сумісники" починали як любителі. Хоча більшість із них застосовує різні препарати, все більше таких бджолярів воліє від них відмовлятися.
Пасіка як бізнес дає можливість отримати пасічнику від свого заняття основну частину доходів. Будь-який бджоляр, який тримає понад 300 вуликів, зазвичай вважається власником комерційного господарства. Деякі з таких господарств - стаціонарні (осілі), і виробляють мед, бджіл, віск або опиляються. Інші ж мігрують («кочують»), переміщуючи бджіл до 20 разів на сезон.
Саме комерційне бджільництво запилює більшу частину рослин, які вирощуються.для їжі. При цьому кочове бджільництво не можна до кінця замінити осілим, оскільки монокультурне сільське господарство, яке годує країну (тобто коли величезні ділянки землі використовуються для вирощування однієї-єдиної культури), вимагає величезної популяції запилювачів, яку, однак, не в змозі підтримувати. Замінити кочове бджільництво означає змінити тип господарювання.
Якщо ж така зміна відбудеться, то лише з екологічних та економічних причин і якщо держава вимагатиме цього від бджолярів на місцях з метою гарантувати та урізноманітнити постачання продовольства.
Багато культур, наприклад, злакові, запилюються вітром, і бджоли для них не потрібні. Натомість фрукти та овочі значною мірою залежать від запилювачів — і особливо від бджіл, які тим самим завжди відіграватимуть важливу роль у забезпеченні нас їжею.
Запилення харчових культур - одна з тих практичних міркувань, з яких ми заводимо бджіл. Однак для багатьох людей, які тримають у себе бджіл, утилітарні причини жодної ролі не відіграють. Завести бджіл — майже те саме, що закохатися: маса насолоди, але іноді — уколи.