Була ізгоєм, стала лідером
На них ніхто не скаржився – боялися
У старших класах зустрілися на моєму шляху такі дівчатка. Ми з подругою переживали через те, що вони все норовили бійку з нами влаштувати. Якось мій батько почув наші з подругою розмови. А ми з нею обговорювали: що робити, коли тебе прилюдно ображають та загрожують розправою, і що буде, якщо не прийдемо туди, де нас збираються провчити.
Тато нічого не сказав, а ми навіть не знали, що йому тепер стало відомо. Вранці прийшли до школи, всі вчителі кинулися розпитувати нас: чому ми мовчали, що в школі, виявляється, є такі хуліганки. Ага, а то вони не знають, що ці відірви всю школу в страху тримають. Всі про це знали, наприклад, саме нас вони цілий місяць утискували. Тільки керівництву школи було простіше заплющувати на це очі.
Так ось, виявилося, що ще до нашого приходу всю зграю-лійку без розбору відвезли до міліції, де був присутній і мій тато. Там з ними поговорили в дусі «Якщо ще раз хтось, колись, хоч пальцем. » Їхнім батькам роз'яснили, що таке постановка на облік і які її наслідки. А тим, у кого не було батьків (частина компанії виявилася з дитбудинку, цих взагалі все місто боялося), роз'яснили із залученням директора їхнього закладу, що якщо вони не перестануть творити свої чорні справи, доросле життя для них почнеться набагато раніше, ніж вони досягнуть повноліття.
Подіяло, та ще й як! Хоча раніше ці діти робили, що хотіли. Просто ніхто не скаржився – боялися, що гірше буде. А виявилося, що притиснути їм хвости зовсімне складно.
...До восьмого класу я була не те щоб ізгоєм, але, як люблять говорити в школі, ботанічкою. Насмішки падали на благодатний ґрунт – я була дуже вразливою – і призвели до купи комплексів. І хоча я була зовсім дівчиськом, зрозуміла, що це для мене проблема і вона дуже впливає на мій внутрішній світ, мою психіку. Попросила батьків перевести мене в інший клас, мотивуючи тим, що той, у якому навчаюсь, – неблагополучний, відстаючий, і хоча я відмінниця, у мене немає мотивації для навчання, оскільки я й так тут найкраща. Батьки саме так і провели розмову влітку з директором, разом зі мною ще кількох таких же «ботаніків» перевели в сильні класи.
У мене з'явилося багато нових друзів, я змусила себе стати більш розкутою. Змінила і зовнішність. Не захотіла бути очкариком (тоді не існувало таких розкішних оправ), знову конструктивно поговорила з батьками та одягла лінзи. Вже до десятого класу я стала дівчиною, з якою всі хотіли спілкуватися, зустрічатись і таке інше.
І це не завадило мені закінчити школу із золотою медаллю.