Чому люди розмовляють зі своїми домашніми тваринами
Тому що це також члени нашої родини. Ось мій кіт, наприклад, це як ще одна дитина в сім'ї. Як же з ним не поговорити? А він ще іноді й відповідає, нявкає у відповідь, і до чого з різною інтонацією. Коли винен і виправдовується за скоєне, а я його лаю, то нявкає несміливо, тихесенько і ніби винне. А коли я його хвалю, то і він нявкає або муркоче з гордістю, задерши догори хвіст.
Ви знаєте, а тварини не такі й дурні. Вони чисто інтуїтивно розуміють слова своїх господарів (коти та кішки самі себе вважають господарями своїх власників – їх власники просто зобов'язані їх обслуговувати). Усі розуміють, але сказати не можуть. Втім, уже вигадали спосіб передачі повідомлень від тварин людям.
Вся проблема в тому, що тварини розуміють людей, а люди їх – ні. Ми, ставши надто раціональними і тим самим відірвавшись від природи, на мій погляд, щось втратили. Щось невловиме.
Ті, які розмовляють з домашніми тваринами, на рівні генетичної пам'яті пам'ятають, що ми однієї крові (з Мауглі). Інші про це благополучно забули. Ви забули, що люди насправді походять від щура, а не від мавпи? Мавпа - лише проміжний етап. Причому, один із багатьох. Між щуром і мавпою стоять вовк та собака. І щиро Ваш – Лис.