Дві історії однієї мами
Ось загадка людської психології: про те, як хтось невдало народжував, годував і т.д., готові говорити довго, а от якщо все було в порядку, то тільки й скажуть: “Ну, народила, годує…”. Ось так і з моєю розповіддю: довго про працю і трохи про удачу.
Мій хлопчик народився за допомогою кесаревого розтину, на мій величезний жаль. Готували мене на операцію планово, тому я заздалегідь проштудіювала все, що знайшла щодо кесарева та грудного вигодовування.
Мене дуже швидко перевели з реанімації до післяпологової палати, через 17 годин після пологів принесли малюка на перше годування, а ще через 9 годин ми були разом в одній палаті.
Скажу чесно, - це найстрашніші мої спогади (те, що я прокинулася під час операції і чула перший крик дитини, було ніщо порівняно…). Я насилу переверталася з боку на бік, а тут - дитина, що постійно кричить з голоду. Він репетував і смоктав. На сосках з'явилися величезні тріщини. Але це був лише початок. Прийшло молоко. Вночі. Прокинулася я з мармуровими грудьми. Спроби акушерки зцідити мене практично не закінчилися - навіть після масажу вона не могла зцідити ні краплі. У іншої вийшло трохи. Але молоко не бризкало цівкою, а виступало крапелькою, яка відразу розтікалася по всіх грудях. Я і акушерка стогнали від болю: я – у грудях, вона – в руках. Нащось радила прикладати до грудей лід. Груди замерзали і щільно нагадували камінь. 5 днів у мене трималася температура 38,6. Шість днів я не спала, мучилася від болю, температури, спеки та дитячих криків.
Виписали. За допомогою масажиста я розцідилася. Тріщини залікувала (від масло обліпихи були тільки плями на одязі, накладок не було, як і грошей на дорогі ліки, поки медсестра не порадила мені Лінімент Синтоміцину, а масажистпорадив перед годуванням накладати на кірки на моїх тріщинах компрес за 15 хв. до годування. Справа в тому, що на самому початку годівлі дитина відривала скоринки, було дуже боляче, а біль вщухав, тільки коли скоринки, що залишилися, розмокали. Та й тріщини ставали все більше, а так – до годування скоринки вже розмокали. Так тріщини зійшли за 3 (!) дні при тому, що годування я не припиняла. Компрес робила так: вату, змочену в кип'яченій воді, що ледве остигнула, або відварі ромашки накладала на сосок, зверху - поліетилен і бюстгальтер. Всі. Малюк кричав і довго-довго смоктав. "Якийсь він не такий став, може, потрібно його догодовувати?" - казала моя мама. Але я, дотримуючись порад нікого не слухати, відмахувалася. І тут… коли Ванюші було 3 тижні, нас із поліклініки відвезла Швидка. Діагноз – гіпотрофія. Мій хлопчик за 3 тижні схуд на 0,5 кілограма! А потім ще виявилося, що син має гепатит нез'ясованого походження.
У лікарні наказали почати догодовувати сумішшю (зважувати до і після годування та додавати суміші до норми, але в перший день лише 10 грам, у другий 20 і т.д.), годувати грудьми кожні 1.5 години, а після годування зціджуватись “до останньої краплі ”. Дитина 40 хвилин смоктав, 40 хвилин я цідила, тобто до кінця зціджування підходив час годування. Останнє харчування було в 1 годину ночі, перше - о 5. Важко, але результат був наявний: з 20-30 грам за раз до 50-70 гр. Але все одно доводилося догодовувати, бо більше націдити не виходило: мій максимум – півлітра на день. За тиждень таких вправ син відмовився від грудей. Купа літератури, спроби спати разом, бути постійно поруч не допомагали - пляшечку смоктати було легше, ніж тугі груди, навіть якщо дірочка в соску була такою, що 200 грам малюк висмоктував за 20 хвилин! Ще півтора тижні я міжзціджуваннями займалася вмовлянням дитини, що кричить. Тоді, в 1,5 місяця, він і сказав своє перше слово "Ге!", Яке до року означало крайній ступінь неприйняття.
Через 7 місяців я захворіла на кір. Другий раз у житті. Іван був із бабусею. Я лежала. Вставала тільки щоб зцідитися. Молоко виливала. Температура тривала 38,7-39,5. Не могла нічого їсти та пити. Коли в мене почалося зневоднення, я викликала швидку і поїхала до інфекційки просити крапельницю. І там, лякаючи персонал, я, вся в рожевих цятках, цілилася, щоправда, лише 3 рази на день. Отримувала 30 грн. В день! Через 1,5 тижні мене виписали. Я, нарешті, почала їсти і цідитися знову 8 разів на день. Довела обсяг до 350 грн. на день - не було сил знову цідити кожні 2 години. Зціджування та стерилізація пляшечок займали у мене 8 годин на день. У 10 місяців я востаннє дала синові своє молоко.
Через два роки після останнього зціджування у нас народилася донька. Знову кесарів. Через добу мене перевели до післяпологового відділення. Малятко я нагодувала вперше через 27 годин після пологів. Чекала, коли нас переведуть до палати на спільне перебування. Але знову: 3 пологові будинки позапланово закрилися, а народжувати хочеться всім. Місць немає. Так що свою малечу я бачила по годинах 5 днів. У грудях знову почалися нагрубання. Але акушерка порадила на ніч робити компреси на груди: марля, змочена в розведеній горілці, накладається на груди так, щоб сосок залишався відкритим. Зверху – поліетилен, теж із діркою посередині, потім вата, ліфчик, рушник. На ранок я прокинулася з повними, але м'якими (!) грудьми! Іноді після годування я доціджувалась, що прибрати грудочки. Якось мені допомагала акушерка. Коли я запитала, чи не важко смоктати доньці, вона відповіла, що груди тугі і дитині важкувато. Це при тому, що я 10 місяців до цьогозціджувалась по 7 годин на день!
Дуже переживала, як вона там, у дитячому відділенні. Але я вже зміцніла до того моменту, коли мені її віддали. І – ура! Ми разом із моєю донечкою! За день нас виписали. Разом із годуваннями по годинниках пішли й ущільнення. Годувала і годую свою Софійку на вимогу. Перші три місяці вона від грудей не відлипала. Я почувала себе мамою-кенгуру, у якої на соску важить кенгурятко. У такому становищі і їсти готувала, і синові попу витирала. Пам'ятаючи про колишні біди, я перший місяць зважувала малу на радянських магазинних вагах, що викликало захоплення і розчулення педіатра і медсестру. Коли до гір на терезах довелося додати пачку солі, родичі заспокоїлися.
Був лактостаз із болями та високою температурою. Цедила, але більше 15 мл зцідити не виходило. Це при тому, що груди не звільнялися і дочка після зціджування добре наїдалася.
Зараз Софія 1 рік! Підгодовувати почала у 6 місяців. Набирає по-різному: то 1,2 кг, то 200 грамів (коли хворіла). Засинає тільки з грудьми, але якщо я йду, то з бабусею згодна і так спати. Хочу годувати років до двох, а там подивимось. Я годую і дуже щаслива від цього!