Футбол та психологія
Футбол та психологія. Частина I
Іван стільниковий, «ПРЕССИНГ» Сотню років тому Зигмунд Фрейд став «Батьком психоаналітики», коли обґрунтував свою теорію про те, що підсвідомі спогади родом із дитячої сексуальності рухають у майбутньому нашими думками та діями. Фрейдівський аналіз сновидінь та асоціацій дає можливість розкрити пригнічені почуття, пояснюючи також природу нашої мозкової діяльності: мотивації, бажання та тривоги.
Футбол є не що інше, як вируючий гейзер Фрейдівського конфлікту - боротьби між Его (Я), інстинктом (Воно) і Суперего (Понад Я). Тут йдеться про невдах і бійців, героїв і лиходіїв, нас і них, про голод до голів. Не обов'язково бути, наприклад, власником «Кембриджу» Джоном Беком, щоб припустити, що, включивши опалення в роздягальні суперників на велику потужність, ви тим самим вносите певний дискомфорт не тільки у свідомість гравців, а й у їхні дії. Над Беком 15 років тому вдосталь посміювалися і за те, що він видряпував різні меседжі на дверцятах шафок гравців своєї команди.
Але лише 2002-го року Англійська федерація футболу постаралася визначити ціну спортивного мислення, організувавши спеціальний курс «Психології футболу». В орбіту уваги потрапила «атмосфера, в якій відбуваються виступи», «взаємодія та спілкування», «мотивація» та «формування команди».
Такий консервативний підхід до проблеми викликав здивування у спеціаліста Спортивної Асоціації Британської Філософії Майка Макнеймі. Він поставив цілком резонне питання: «Чому спортивну психологію не досліджували крізь призму Фрейдизму»? Втім, прозорливий британець сам усвідомлював, що зайнятися цим схоже покопатися в чужій білизні.
Що ж, давайте здійснимо подорож у темне царство справжньої футбольної психології та досліджуємо яксвітлу і відкриту сторону Ігри, так і заглянемо в незвідані досі її закутки.
ФУТБОЛ = СЕКС
Ще за часів язичництва наші предки штовхали землею прототип сьогоднішнього м'яча. Цим вони намагалися привернути увагу протилежної статі. А у сучасному футболі хіба не так?
Головне у грі – доставити м'яч у отвір, оповитий сіткою. "Заштовхати", "забити", "оголити торс", "зіграти (з'їздити) в гостях", "пірнути в штрафний" - метафор про прекрасну гру з сексуальним підтекстом і не перерахувати. Можливо, це пережитки Вікторіанської епохи, але британці вже давно відкинули чуттєву сторону гри, віддаючи перевагу силовій боротьбі без будь-яких проявів жіночності. Взяти хоча б представників англійської другої ліги – Роттерхем. Навряд чи хтось із цих хлопців опише футбол так, як це зробив Марадона, назвавши його «дружиною та мамою».
У 1981 році ФІФА поширила попередження, в якому йшлося про те, що гра перетворювалася на подобу оргій: «Те, яким чином деякі гравці святкують перемоги – обіймаються, цілуються, застрибують один на одного – виходить за рамки пристойності і така поведінка не повинна бути присутньою на футбольному полі". За Фрейдом, це називається «заперечення».
СКАЖИ ПРО ЩО ТИ ДУМАЄШ, І Я СКАЖУ, ХТО ТИ
Імідж виступає впливовою силою у футболі, адже одного разу продрукувавшись у свідомості будь-кого, він може змінити життя людей, які намагаються у всьому наслідувати кумира. Про це розголошував експерт у галузі спортивної психології Джон Сі Тернер, який першим зазначив, що середньостатистичний уболівальник «МанСіті» виглядає безжурним невдахою, а фанат «Ньюкасла» миттєво оголює торс побачивши сніг.
А от уболівальники зі стажем вірять у свої стереотипи. Наприклад, у те, що академія «Вест Хема», починаючиз 60-х років, виростила рекордна кількість легіонерів, або те, що «Арсенал» ніколи не показував нудної гри.
ВПЛОЩАТИ МРІЇ У ДІЇ
Сила позитивного мислення є основним чинником теорії гри практично кожного американського гравця. Передові тренерські дослідження свідчать, що моторними функціями можна ефективно опанувати навіть без фізичних вправ. Просто закрийте очі, і уявіть собі не сигарету після сексу, а пробіжку довжиною 35 ярдів.
«Принаймні, дві треті мозкові діяльності працюють у такому ж режимі, як і при повноцінних фізичних тренуваннях», – каже спортивний психолог Дейв Коллінз. Погоджується з ним і експерт у галузі нейрохірургії професор Річард Фрековяк: «Процес представлення руху для моторної системи нашого мозку, по суті, є найголовнішою функцією, окрім самого руху, який виступає лише короткою завершальною стадією».
Наприклад, уявіть, що ви пробиваєте штрафний удар. При цьому потрібно враховувати величину навколишнього середовища, що постійно змінюється, і постаратися впоратися нервами. Розміри ж поля та воріт, навпаки, залишаються незмінними. Від юрби на трибунах взагалі краще абстрагуватися. Виконання пенальті вимагає абсолютної впевненості: це сукупність математичних обчислень, позитивного настрою та досвіду. Розбіг фіксований, ідеально відпрацьований. І ось в останній момент, в останню секунду на полі з нізвідки раптом з'являється горбок і футболіст приземляється на дупу... За Фрейдом це називається «посковзнутися».
ІДЕНТИФІКАЦІЯ КРИЗИ
Сучасні гравці не усвідомлюють, ким вони виступають на полі: солдатами або великими дітьми. Колишній півзахисник "Вест Хема" та збірної Англії, а нині спортивний аналітикТревор Брукінг впадає у відчай від усіх психологічних метафор, націлених на професійних футболістів. Стара військова модель управління командою, де гравці виступають у ролі солдатів та виконують накази офіцерів (тренерів) та генералів (директорів), вже давно дискредитувала себе. Тому клуби зараз пораються зі своїми покупками, як із розпещеними дітьми. Брукінг також торкнувся теми легіонерів та іміджу інфантильних суперзірок, яким наслідують багато фанатів.
Це може здатися парадоксом, але найвищі гравці, як правило, втрачають свою індивідуальність. У той час, як у грі існують правила і єдиний дрескод, тобто клубна уніформа, футболісти починають експериментувати зі своїми зачісками, підкочують шорти, розправляють коміри на футболках, щоб хоч якось виділиться з натовпу.
Татуювання стали класичним елементом ідентифікації гравців, але якщо у вболівальників чорнильні малюнки вказують на належність до певного «племені», то кумири мільйонів у такий спосіб підкреслюють свою індивідуальність. Комусь хочеться, щоб на його тілі красувався напис на Хінді, інші віддають перевагу японським ієрогліфам або чорній пантері на животі (як у Фредді Люнгберга). А на руках колишнього форварда "Данді Юнайтед" Марка де Вріза взагалі ціла мудрість: "Завжди знай, куди і звідки йдеш" і "Краще бути одному, ніж з ким потрапило". Тлумачні речі…
За матеріалами журналу "Four Four Two"