Історія України - тема 46
У 1816-1819 pp. були звільнені селяни Остзейських губерній (Естляндії, Курляндії та Ліфляндії). Вони стали особисто вільними, але землі не отримали, перетворившись на орендарів. Скасування кріпосного права в Прибалтиці було полегшено прагненням місцевих поміщиків збільшити прибутковість своїх господарств, тісно пов'язаних із ринком. Низька продуктивність кріпацтва перешкоджала цьому. Тому естляндські поміщики самі клопотали про відміну кріпосного права.
У глибокій таємниці розроблявся проект звільнення українських селян, над яким працював О.О. Аракчеєв. За задумом Аракчеєва держава мала викуповувати селян під час переходу маєтків із рук у руки. За розрахунками, зробленими істориками на підставі запропонованих Аракчеєвим асигнувань на викуп селян, цей процес мав би розтягнутися майже на 200 років.
Відродились і конституційні проекти. У 1815 р. цар оголосив про дарування конституції Польщі. У 1818 р. Олександр виголосив промову на відкритті польського сейму, в якій заявив, що сподівається поширити "законно-вільні установи", що вводяться в Польщі, на всю імперію.
Майбутню українську конституцію – т.зв. "Статутну грамоту української імперії" - розробляв за дорученням царя М.М. Новосільців. За його проектом в Україні створювався двопалатний сейм, наділений законодавчими правами. Закони підлягали утвердженню імператором. Виконавчу владу здійснювали Державна рада та міністри. Судова влада ставала незалежною.
Однак Олександр так і не ризикнув ввести в дію Статутну грамоту і почати звільнення селян. Конституційні задуми знову відкладено на невизначений час. До 1820 стало остаточно ясно, що реформ не буде.
Олександра знову злякало ясно позначилосяневдоволення дворянства. "Нема ким взяти!", - говорив він, вважаючи, що при проведенні реформ йому не буде на кого опертися.
2. Від реформ до реакції
Єдиним втіленим у життя проектом Олександра I стало створення військових поселень. Частина державних селян переводилася на становище військових селян. Селяни поєднували сільськогосподарську працю з військовою службою. Передбачалося з часом перевести всю армію на поселене становище. Створення поселень мало кілька цілей. По-перше, армія переводилася на самоокупність і бюджет отримував значне полегшення. По-друге, припинялися щорічні рекрутські набори, що супроводжувалися хвилюваннями селян. По-третє, порятунок основної маси державних селян від рекрутчини перетворювало їх, по суті, у вільних людей. Це мало, за задумом Олександра, стати ще одним кроком до ліквідації кріпосного права.
Однак із цих задумів нічого не вийшло. Життя у військових поселеннях, підпорядковане детальній регламентації, перетворилося на справжню каторгу. Поселення та відав їх пристроєм А.А. Аракчеєв викликали загальну ненависть. Селяни неодноразово бунтували. Найбільшим їх виступом стало повстання Чугуївського і Таганрозького поселених полків в 1819 р. Ставлення суспільства до поселень стало ще одним великим розчаруванням для Олександра I.
З початку 1820-х років. царя все більше охоплювали містичні настрої, він почав спілкуватися з релігійними фанатиками на кшталт архімандрита Фотія та обер-прокурора Синоду кн. О.М. Голіцина. Створене за покровительства царя Біблійне суспільство прагнуло використовувати релігію боротьби з поширенням революційних поглядів. Було створено єдине міністерство Духовних справ та народної освіти, завданням якого булоперетворення системи освіти на релігійних засадах. Це призвело до вигнання з університетів професорів, які не бажали викладати свої предмети відповідно до Біблії. Значно посилилася цензура.
Аналізуючи причини духовного та ідеологічного перелому, який спіткав Олександра I, багато істориків звертають увагу на те, що цар відчував невдачу реформ як провал головної справи свого життя і шукав розради в релігії та містиці.
Прагнення зберегти проекти реформ у таємниці ізолювало Олександра від суспільства. Ліберальні дворяни, які ставили собі за мету багато в чому схожі на ті, яких хотів домогтися цар, стали створювати таємні організації для боротьби проти влади. Суспільство та влада трагічно розійшлися.
Вже 1814 р. герой 1812 р. М.Ф. Орлов створив таємну організацію "Орден українських рицарів". Орлов припускав скасувати кріпацтво і обмежити самодержавну владу царя. Цар позбавлявся права вести війну, змінювати закони, запроваджувати податки без згоди Сенату, що включає 200 представників вищої знаті, 400 провінційних дворян та 400 депутатів з інших станів.
У тому ж 1814 р. виникла "Священна артіль, до якої входили офіцери (Бурцев, Олександр і Михайло Муравйові) та ліцеїсти (Пущин, Кюхельбеккер, Вольховський). Артель не мала ні програми, ні статуту, але в ній систематично велися розмови про бажаність зміни існуючого устрою.
У 1816 р. було створено "Союз Спасіння". Його очолили Сергій Трубецькой, Микита Муравйов, Іван Якушкін, Матвій та Сергій Муравйови-Апостоли. У Союз вступили Павло Пестель, Михайло Лунін, Іван Пущин, Євген Оболенський. Всього в Союзі перебувало близько 30 осіб. У статуті Союзу, розробленому Пестелем та Трубецьким, намічалося встановлення в Україні конституційної монархії. Обговорювалося тацаревбивство, проте більшість членів таємного товариства його відкинуло. У зв'язку з звісткою про підготовку царем конституції та скасування хрещеного права Союз порятунку було перетворено в 1818 р. на ширшу організацію "Союз благоденства", що налічував близько 200 осіб.
Діяльністю Союзу благоденства керувала так звана "корінна управа". Спілка виробила статут - "Зелену книгу". Цілями союзу проголошувалися вдосконалення вдач, поширення гуманних поглядів та освіти. Члени союзу мали боротися проти жорстокого поводження з кріпаками і солдатами. Більш відверто про цілі таємного товариства йшлося у другій частині "Зеленої книги", яка, проте не була прийнята як формальний статут і залишалася відома лише найбільш перевіреним членам суспільства.
5. Повстання Семенівського полку
Розправа з бунтівниками була короткою. Призвідників прогнали крізь лад і відправили на каторгу, кілька сотень учасників хвилювань перевели до різних армійських полків. Олександр I розцінив повстання у Семенівському полку як наслідок непомірного лібералізму. Це стало йому свідченням несвоєчасності реформ.
У 1821 р. з'їзд Корінної управи у Москві оголосив "Союз благоденства" розпущеним. Помірні члени організації з полегшенням відійшли від її діяльності. Але найбільш рішуче налаштовані учасники організації створили нові таємні товариства: Північне та Південне. Північне суспільство перебувало у Петербурзі, Південне - в Україні, де розташовувалася 2-а армія, серед офіцерів якої було багато змовників.
Найбільш відомими діячами Південного товариства були П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, С. Волконський, М. Бестужев-Рюмін.
У Північному суспільстві найактивнішими були М. Лунін, І. Пущин, С. Трубецькой, Є. Оболенський,М. Муравйов, К. Рилєєв.
У Південному та Північному товариствах були складені програмні документи: "українська правда" П. Пестеля та "Конституція" М. Муравйова.
Обидві програми припускали знищити кріпацтво та необмежену самодержавство. Однак "українська правда" пропонувала перетворити Україну на республіку, а "Конституція" - на конституційну монархію. Пестель пропонував надати виборчі права всім громадянам України, а Муравйов обмежував їх майновим цензом. Проте за зовнішнім демократизмом "української правди" ховалася прихильність до диктаторських методів правління. Пестель вважав, що обирати парламент ("Народне віче") Україна зможе лише за десять років, а протягом цього терміну влада має належати тимчасовому революційному уряду. Муравйов ж пропонував винести конституцію в руки Установчих зборів.
Обидва проекти передбачали наділення селян землею. М. Муравйов припускав надати кожному селянському двору садибну ділянку та 2 дес. польової землі. Цього було замало, щоб селяни змогли прогодуватися зі своєї землі. Вони змушені були орендувати землю у поміщиків. Пестель припускав використовувати для наділення селян землі великих поміщиків (понад 10 тис. дес.).
Загалом проект Пестеля, значно революційніший, був менш реалістичним, не враховував фактичного стану України. Ймовірно, Пестель і сам розумів, що Україна не готова до реалізації його проекту, а тому й вважав за необхідне на десять років зберегти надзвичайне правління.
7. Суспільство сполучених слов'ян
У 1825 р. до Південного товариства приєдналася ще одна революційна організація – Товариство об'єднаних слов'ян. Це суспільство було створено армійськими офіцерами, вихідцями з дрібномаєтногодворянства: І. Горбачовським, братами Борисовими та інших. Вони мріяли створення федерації слов'янських народів, заснованої волі від кріпацтва і самодержавства. На відміну від Південного та Північного товариств, "слов'яни" з підозрою належали до ідеї суто військової революції, вважаючи, що вона загрожує диктатурою.
8. Смерть Олександра I. Міжцарство
9. Повстання на Сенатській площі
Міжцарство створило сприятливу обстановку для антиурядового виступу. До того ж, керівники таємного товариства розуміли, що перебувають у небезпеці. Вже Олександру I було відомо про існування таємного суспільства, але він не став їх переслідувати, сказавши "не мені судити їх". Розраховувати на подібну поблажливість Миколи не доводилося. До того ж, на півдні вже почалися арешти.
З умовляннями до бунтівників звернувся Мілорадович. Герой 1812 року він був популярний серед солдатів. Керівники повстання побоювалися, що генерал зламає настрій солдатів. П. Каховський пострілом з пістолета смертельно поранив Мілорадовича.
Проте і після цього уряд намагався умовити солдатів коритися. До них зверталися брат Миколи великий князь Михайло, петербурзький митрополит, начальник гвардійського корпусу ген. Воїнів. Умовляння не подіяли: солдати твердо стояли "За Костянтина".
10. Повстання Чернігівського полку
До слідства було залучено 579 осіб. Майже всі вони, за винятком І. Якушкіна, братів Бестужових та деяких інших, дали дуже відверті свідчення, вважаючи, що тим самим навіяють імператору, наскільки шляхетними були цілі таємного суспільства.
На що слід звернути увагу при відповіді:
1 А.А. Аракчеєв піднявся за Павла I, служачи в артилерії. З 1808 наближений Олександром I, став його довіреною особою. Усучасників мав репутацію людини жорстокого, грубого, малоосвіченого, вкрай реакційного. Царем цінувався за нерозсудливу відданість і безкорисливість. Свої девізом при отриманні графського титулу обрав "Без лестощів відданий".