Як вразити дракона

- Король сказав, що двері його скарбниці відчинені переді мною! - буркнув лицар. - Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом. - Тоді дай мені увійти. Комірник не зійшов з порога. Лицар насупився: - Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою: - Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відчинені не перед, а за тобою. Ось це вже серйозне порушення наказу. - Для чого мені відчинені двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар. - Поняття не маю. Будувати здогади про королівські наміри не в моїх звичках. - Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці нагороду! - Він саме так і сказав? - Ні, - зізнався лицар. - Він сказав: "В нагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відчинені перед тобою!" - Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав. Лицар взявся за меч. - Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу. Насупившись, лицар сказав: - Гаразд. Я скоро повернусь. Він розвернувся і пішов геть. - Як тільки ти з'явишся тут, двері відразу ж перед тобою відчиняться! - запевнив комірник лицарську спину і зімкнув стулки. Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавичка. Комірник визирнув: - Швидко ти. - Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо. Комірник підняв брови: - Король сказав ще щось? - Ні, - відповів лицар. – Він не сказав. Король написав. Лицар простяг комірнику сувій, той розгорнув його і повільно, за складами, прочитав: "Подавцю цього, лицарю, що вразив дракона, дозволено увійти в королівську скарбницю і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе нагородою". - А потім ти покладеш те, що взяв, на місце? -поцікавився комірник. - Читай далі, - скомандував лицар. Комірник відмотав від сувоя ще трохи і продовжив: "Взяте лицар вільний винести зі скарбниці і використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень. Підпис - Король". - Який король мається на увазі? - уточнив комірник. Лицар тицьнув у кінець свитка - там стояла приписка: "Нашого королівства". Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску та з червоного сургуча. - Все правильно, - з жалем погодився комірник. - Що ж, вибирай. Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшов уздовж полиць. - Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність. - Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицарю відмовитися від задуму. - Абсолютно. Комірник щось подряпав на паперовому аркуші. - І ще це, - лицар, надуючи щоки і натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриньку. Комірник скрушно додав каракулів. - Яка потреба записувати? - з підозрою спитав лицар. - Для порядку. - Король побачить список? - Не виключено. Якщо його величність раптом забажає дізнатися, яку нагороду ти вибрав, я готовий до звіту. - Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і ось. - Чи не забагато? - зі значенням у голосі помітив комірник. - У самий раз. Тим більше що я не закінчив. - Думаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю короля, що тут робиться, - сумно зітхнув комірник. Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірнику. На пергаменті значилося: "Лицарю - не заважати!" Внизу, як ведеться, вився підпис "Король. Нашого королівства", і виднілися три печатки. Пихкаючи, лицар виволок з кута туго набитий об'ємний мішок. - Мі-шок, - промовив уголос комірник, запекло корябаючи пером, і додав: - Скільки добра йде! - У кого йде, а кому додається, - процідив лицар, хитаючись під вагою товстелезного рулону. - Навіщо тобі килим? - обурився комірник. - На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами. Комірник перевернув свій листок на інший бік. - А це що? - поцікавився лицар, розглядаючи потужну ковану конструкцію незрозумілого призначення. - Не знаю, - знизав плечима комірник. - Якщо знаходиться тут, напевно, щось цінне. - Беру, - вирішив лицар. Комірник вивів у реєстрі: "Жулезяка тижолая - 1 шту.", - і шморгнув носом. - Ну, тепер он та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, усе, - лицар витер піт з чола. - Ах да! Ще візок! Комірник стрепенувся: - У наказі було написано "винести". Все, що не зможеш забрати, залишиться тут! Лицар пошарив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Нехай вивозить!", завірений королівським підписом та трьома печатками. Зваливши на візок свою нагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. У нього нічого не вийшло. - Допомагай! - пропихтів він стомлено. - І не подумаю! - хитнув головою комірник. - Про це не було. Лицар поліз за пазуху. Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страшенно скрипнули. Вони насилу випхали поклажу через двері. - Далі на мене не розраховувай! - зловтішно заявив комірник. - Моє місце у скарбниці! - А ти мені більше й не потрібний. Лицар свиснув. 2 Підлога і стіни затремтіли, і в галерею ступив дракон. - Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові край каната, прив'язаного до візка. - Ну, ти даєш! - хмикнувдракон, оглядаючи гору цінностей. Комірник розкрив рота і сповз спиною по стінці. - Уявляєш? - дракон підморгнув комірнику і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав уже чотирьох принцес! Каре! Лицар знизав плечима. - Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у розпачі крикнув йому комірник. - Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене вражати.